Славутич — наймолодше українське місто, збудоване, щоб надати притулок родинам ліквідаторів Чорнобиля. Саме там, 29 жовтня 1997 року, з’явився на світ Володимир Маханьков. Ще у дитинстві він захоплювався футболом і мріяв стати професійним спортсменом, щоб грати на найкращих стадіонах світу, прославляючи рідний Славутич та Україну.
Вступ до академії київського Динамо
Коли Володимиру виповнилося шість, сім’я зібрала валізи — маршрут «Славутич – Київ» був для хлопця білетом у дитинство мрії. У школі столичного гранду Маханьков провів десять років — від перших «футзальних» майданчиків на Нивках до повноцінних футбольних полів НТБ у Кончі-Заспі.
Саме там він навчився дивитися на матч, як на шахову партію, де кожен постріл суперника вимагає аналітики, а не лише реакції. Тренер Віктор Кащей помічав у юному кіпері рідкісну рису — уміння не сипатися від помилок, а перетравлювати їх і робити висновки. Саме тому Маханьков регулярно викликався до юнацьких збірних України категорій U-15, U-17, U-21, де провів понад півтора десятка офіційних матчів — ще один доказ, що дорога з Славутича веде не до околиці, а на вершину.
У 2015 році він підписав контракт із Динамо та почав працювати з основною командою. Здавалося, що мрія дитинства нарешті стала реальністю. Однак Маханькову так і не судилося дебютувати за клуб своєї мрії. Проте юний Володимир отримав неоціненний досвід, він тренувався разом з метрами українського голкіперського цеху — Олександром Шовковським та Олександром Рибкою.
Перехід до Полісся та боротьба за ігровий час
Після невдалої спроби перезавантажити кар’єру у Карпатах, Маханьков погоджується на перехід до Полісся, шукаючи можливість стабільно отримувати ігровий час. Тоді житомирський клуб ще не був грандом УПЛ з космічним бюджетом, а вважався скромним провінційним клубом, який борсався у Другій лізі.
У зграї «Вовків» Маханьков провів 23 матчі, вписавши в резюме сім сухих матчів. Там Володимир уперше відчув себе не студентом елітної академії, а справжнім професіоналом, який мусить самотужки прокласти дорогу до сонця крізь хмари сумнівів.
У червні 2021-го Колос із Ковалівки запросив до себе амбітного голкіпера. Маханьков уклав трирічний контракт, а разом із ним — угоду зі своєю витримкою. У складі аграрного клубу він уперше відчув ковток УПЛ, зігравши три матчі. Саме з цього і почалося підкорення Маханьковим вершини елітного дивізіону українського футболу.
Трансфер в Кривбас і здобуття бронзи УПЛ
Літо 2023-го стало теплим витяжем надії: Кривбас запросив Володимира стати частичною амбітного проекту. У Кривому Розі Маханьков зростав разом із командою, що боролася за вихід в єврокубку, і вже у сезоні-2024/25 вийшов на поле сім разів, підтягнувши середній відсоток відбитих ударів до 78% і зберігши ворота сухими у трьох зустрічах.
З приходом до Кривбасу Юрія Вернидуба, официальный сайт Mostbet завжди вважав саме клуб з Кривого Рогу фаворитом на вихід до Ліги Європи. Зрештою так і сталося, однак Кривбас не зміг здолати в кваліфікації чеську Вікторію і вилетів до Ліги Конференцій. Однак у третьому за силою європейському турнірі не повезло із жеребом і Кривбас програв двобій Реалу Бетісу. У підсумку саме іспанці зуміли дістатися фіналу, де програли зірковому Челсі.
Його 195 сантиметрів зросту та 86 кілограмів реагували, мов пружина, коли форварди Полісся врізалися м’ячем у дев’ятку. «Кривий Ріг заслуговує на цю команду», — сказав Володимир після нервового матчу з житомирянами, і в тій фразі прозвучала не лише повага до міста, а й до власного шляху від поліссянських калюж до стадіону «Гірник».
«Я завжди виходжу на поле з думкою про Славутич», — не раз повторював він у коротких флеш-інтерв’ю. Для Маханькова це місто не просто геотег у паспорті, а спогад про батька-електрика, що повертався з вахти із запахом металу на руках, і про матір, чиї теплі шарфи рятували від чорнобильських протягів. Саме туди він везе щойно футболки відомих гравців, аби подарувати дітям місцевої спортшколи.
Згадки про Славутич та дозвілля голкіпера
У тому жесті — мрія одного дня почути власне прізвище у заявці національної збірної. Конкуренція з Анатолієм Трубіним чи Георгієм Бущаном велика, але у воротаря з характером дощу немає нічого неможливого: він добре знає, як крапля за краплею шліфує камінь.
Сучасний футбол вимагає від кіпера бути плеймейкером. У Славутичі долоні Володимира торкалися шкільного стенду, де було написано «Реактивний захист — запорука безпеки». Чи міг він знати, що через двадцять років та сама фраза стане кредо воротарської манери: випереджальний вибір позиції, перший пас у півфланг, голос, який керує захистом, наче диригент симфонією сталі. Психогеометрія Маханькова — це квадрат дисципліни, трикутник ризику й коло інтуїції; така фігура не руйнується, навіть коли вітри змішують футбольний дощ із пилом війни.
Коли тренування скінчено, Володимир знімає рукавички й занурюється у світ кіно. Він фанат стрічок Іньярріту, в яких герої долають географію й страх. Кава без цукру, сторінка Маркеса про дощ із пурпуру, монтаж у Premiere Pro — так він відпочиває, інколи монтує хайлайти власних сейвів, щоб відстежити технічні прогресії. Деякі відео дарує юним воротарям зі Славутича, пояснюючи, чому після невдалого матчу треба подивитися на себе збоку, а не тікати від дзеркала.
Славутич привчив Маханькова до тиші й відповідальності, Київ — до безкомпромісної конкуренції, Житомир — до ігрової зрілості, Ковалівка — до терпіння, Кривий Ріг — до реву трибун, що наче котел плавить руду характеру. І якщо цей шлях виміряти не кілометрами, а сейвами, то вийде серпантин, на якому кожен зупинений удар — дорожній знак: «Продовжуй рух уперед».
