Права членів сім’ї на утримання (аліменти). Законодавством України передбачені випадки, коли члени сім’ї мають право на отримання аліментів від інших членів сім’ї. Сімейним кодексом України, (у подальшому - СКУ), передбачено, що батьки зобов’язані утримувати свою дитину (ст. 180). За загальним правилом утримання дітей продовжується...
Права членів сім’ї на утримання (аліменти).
Законодавством України передбачені випадки, коли члени сім’ї мають право на отримання аліментів від інших членів сім’ї.
Сімейним кодексом України, (у подальшому - СКУ), передбачено, що батьки зобов’язані утримувати свою дитину (ст. 180). За загальним правилом утримання дітей продовжується до їх повноліття, але законом встановлені випадки, коли аліменти виплачуються і повнолітнім дітям. Зокрема, відповідно до ст. 198 СКУ, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги. Також, якщо повнолітні діти продовжують навчання і, у зв'язку з цим, потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання (ст. 199 СКУ).
Та чи завжди батьки добросовісно виконують обов’язки щодо утримання своїх дітей? На жаль, ні. Зазвичай, питання сплати аліментів на дітей вирішується в суді. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а в деяких випадках, право на звернення до суду мають безпосередньо самі діти (ст. 199 ч. 3 СКУ). Відповідно до ст. 141 СКУ, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Однак, часто батьки забувають або не знають про те, що вони можуть вирішити питання більш цивілізовано – шляхом укладання договору про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СКУ). Такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. В договорі батьки встановлюють розмір та строки сплати аліментів. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Договір не може порушувати права дітей, зокрема, розмір аліментів, встановлений таким договором, не може бути меншим за той, що визначений законодавством.
Також цікавим, з точки зору захисту інтересів дітей та їх прав на утримання, є договір про припинення прав на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СКУ).
У нашому глобалізованому світі з відкритими кордонами, де особа не є прив’язаною до місця свого постійного проживання та може вільно пересуватися і працювати як в Україні так і поза її межами, укладання договору про сплату аліментів на дитину може бути не ефективним. У цьому випадку на допомогу добросовісним батькам, які бажають виконати свої аліментні зобов’язання, не маючи можливості жити поряд зі своїми дітьми, приходить договір про припинення прав на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Цей договір укладається у письмовій формі, з дозволу органу опіки та піклування, та підлягає нотаріальному посвідченню. Діти, що досягли 14 років, самостійно беруть участь в укладанні такого договору. Згідно договору, набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. На майно, одержане за таким договором, не може бути звернене стягнення. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.
Крім того, слід зазначити, що право на утримання, крім дітей, мають також інші члени сім’ї.
Зокрема, варто пам’ятати про те, що повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх батьків, якщо вони є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. (ст. 202 СКУ). Винятком з цього правила є лише випадки, коли мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені. У такому разі обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Питання сплати аліментів на батьків може вирішуватися в судовому порядку або шляхом укладання відповідного договору.
Також, згідно ст. 75 СКУ, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. При цьому, право подружжя на утримання зберігається і після розірвання шлюбу (ст. 76 СКУ). Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них (ст. 78 СКУ) та визначити умови, розмір, строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Отже, законодавство України надає можливість врегулювати питання надання утримання (аліментів) членам сім’ї не лише в судовому порядку, а і шляхом укладання цивільно-правових договорів. Звісно, скористатися цим інструментом можливо лише в тому випадку, коли сторони здатні домовитися. І, якщо діалог можливий, а я, як нотаріус, вважаю, що він можливий завжди, сторони договору отримають ряд переваг:
• уникнення судової тяганини, публічного розгляду рівня доходів тощо;
• можливість для сторін договору самостійно визначити умови утримання дитини або інших членів сім’ї, деталізувати їх у зручний для себе спосіб і не залежати в цьому від рішення суду;
• встановлення взаємних прав та обов’язків, системи гарантій належного виконання;
• у разі порушень обов’язків зі сплати аліментів стягнення заборгованості можливе на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Як вже зазначалося вище, усі договори, що розглядались у цій статті, потребують нотаріального посвідчення. Отже, сторонам договору для вчинення правочину, в якому вони зацікавлені, необхідно звернутися до будь-якого нотаріуса, якому вони довіряють. Нотаріус – це фахівець з вищою юридичною освітою та великим досвідом роботи, який є юридичним радником та медіатором, тобто незалежним посередником, що допоможе своїм клієнтам вирішити спірні питання у неконфліктний спосіб та з дотриманням таємниці вчинення нотаріальних дій.
З повагою,
приватний нотаріус
Славутицького міського нотаріального округу Київської області
Хусалімова Л.В.
