З кожним експонатом, який надходить до колекції музею, зв'язана особлива доля конкретної людини, її життєві сплетіння, унікальні родинні історії. Історія сім'ї корінних чорнобилян на прізвище Туменок цьому яскравий приклад. Нещодавно до музею завітав учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Дмитро Іванович Туменок. У 1986 році він – оператор ...
З кожним експонатом, який надходить до колекції музею, зв'язана особлива доля конкретної людини, її життєві сплетіння, унікальні родинні історії. Історія сім'ї корінних чорнобилян на прізвище Туменок цьому яскравий приклад. Нещодавно до музею завітав учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Дмитро Іванович Туменок. У 1986 році він – оператор ...
З кожним експонатом, який надходить до колекції музею, зв'язана особлива доля конкретної людини, її життєві сплетіння, унікальні родинні історії. Історія сім'ї корінних чорнобилян на прізвище Туменок цьому яскравий приклад.
Нещодавно до музею завітав учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Дмитро Іванович Туменок. У 1986 році він – оператор бетонно-розчинного вузла, база ПМК-4 (пересувна механізована колона) у м. Чорнобиль. Пропрацював в зоні відчуження по вахтах до 2007 року.
В ході розмови виявилось , що Дмитро Іванович корінний мешканець міста Чорнобиль і один з трійні хлопчиків: Володимир, Анатолій та Дмитро, які народились 27 вересня 1959 року в м. Чорнобиль. Через два роки в сім'ї народився ще один хлопчик - Микола. Хлопці зростали дружніми братами, завжди стояли горою один за одного.
Родина мешкала за адресою пров. Пролетарський 4. Батько, Туменок Іван Мусійович, 1928 року народження., працював рульовим у ЧРЕБ (Чорнобильська ремонтно-експлуатаційна база флоту). Мати, Туменок (Голіченко) Валентина Миколаївна, 1936 року народження, доглядала дітей. Коли вони підросли і пішли в дитячий садок, мама влаштувалась в той же заклад, працювати нянею. Після закінчення 8 класів СЗШ № 1 , брати вступили до СПТУ № 3 на спеціальність тракторист-машиніст, слюсар 3 розряду. По закінченню училища, 7 травня 1979 року всі троє, були призвані проходити строкову службу в одну військову частину № 18958 м. Скрунда Латвійська СРСР.
По звільненню з лав армії, повернулися до батьківського дому. З часом одружилися і з сім'ями проживали вже в своїх оселях. Володимиру батьки купили будинок на вулиці Ленінградська, Анатолію побудували будинок на вулиці Калиніна, а Дмитру придбали квартиру на вулиці Кірова, 36.
26 квітня 1986 року внесло свої корективи в налагоджене, спокійне життя багатьох людей поліського краю. Не виключення і родина Туменків. Після евакуації брати, які звикли бути поряд один з одним все життя, змушені були призвичаїтись жити далеко один від одного. Адже Дмитро був евакуйований до м. Яготин, Володимир - в м. Узин, а Анатолій - в м. Вишневе.
Батьки трійні були евакуйовані в Бородянський район Київської області, але майже одразу повернулися до рідного дому в м. Чорнобиль, вже в якості «самоселів». Так склалося, що найбільше в той час, піклувався про батьків саме Дмитро, який працював поруч у Чорнобилі по вахтах до 2007 року. Анатолій також ліквідатор, деякий час працював в Спецатомі.
В 1999 році сини поховали маму, батько прожив до 2015 року. Через рік після смерті батька, в ДТП загинув їх менший брат Микола. Всі рідні поховані на кладовищі в місті Чорнобиль, а відспівував покійних отець Микола Якушин, настоятель Іллінської церкви в м. Чорнобиль. Брати-трійнята у добрих стосунках з настоятелем храму, вони зналися з дитинства, навчалися в одній школі. У братів є традиція: кожного року 9 травня в поминальні дні, збиратися на службу в Іллінській церкві, відвідувати могили рідних та організовувати поминальний обід на подвір'ї храму.