Якщо ви пам’ятаєте початок 90-х років і бували в ці роки в місті Чернігів, то пригадаєте, що такі розважальні місця, як тир, були майже в кожному районі Чернігова. Їх розташовували біля парків, вокзалів. ринків. Тут можна було добре прицілівшись, поціливши в вітрячок випробувати себе на влучність. Безліч військоих, спортсменів тренувалися ....
Якщо ви пам’ятаєте початок 90-х років і бували в ці роки в місті Чернігів, то пригадаєте, що такі розважальні місця, як тир, були майже в кожному районі Чернігова. Їх розташовували біля парків, вокзалів. ринків. Тут можна було добре прицілівшись, поціливши в вітрячок випробувати себе на влучність. Безліч військоих, спортсменів тренувалися стріляти в тирах.
Загалом в області налічувалося понад півсотні тирів, і працювали вони під егідою Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту (ДТСААФ). Нині ж з-поміж усіх лишився один – тир, що мав порядковий номер 46. Він знаходиться під патронажем Обласного спортивно-стрілецького клубу Товариства сприяння обороні України.
«Вмієш стріляти – попадаєш, не вмієш – навчаємо»
Тир, що колись мав порядковий номер, а нині лишився єдиним у своєму роді, знаходиться неподалік залізничного вокзалу. Оскільки будівля розташована трошки поодаль дороги, то далеко не всі звертають на неї увагу. Але всі, хто проходив повз, якщо й не помічали приміщення одразу – точно повертали голову в бік музики. Адже, як і в будь-якого місця, що вже давно стало живою історією, є в цьому тирі своя традиція – із динаміка, що висить на обійсті, лунають пісні Володимира Висоцького.
Забігаючи наперед, варто зазначити: ретранслюються вони… зі справжніх вінілових платівок. І їх тут ціла колекція. Пані Наталія, яка працює в тирі з 1991 року, розповіла, що багато з них принесли та подарували відвідувачі. Вони, дізнавшись, що в закладі використовують програвач, приносили власні диски. Адже погодьтеся, нині мало хто слухає «вініл» – платівки радше колекціонують або ж використовують як елемент інтер’єру. Тут же вони досі живуть своїм справжнім життям і ніби нагадують людям: «Слухайте, у нас живе музика». Утім у традиції є свій недолік.
– Якщо зараз поставити Висоцького, то сюди починають підтягуватися ті, хто на ніжках не тримається, – бідкається пані Наталія. – А стріляти нетверезим людям заборонено. А ти йому поясни. Тому доводиться дуже обережно говорити, бо трапляються й агресивні люди. Хоча це радше виняток з правил. В основному ж відвідувачі дуже позитивні.
Пані Наталія зізнається: найцікавіше у цій роботі – це спілкування з людьми, які відвідують тир. Адже протягом років вона познайомилася з усіма постійними відвідувачами та спостерігала не одну зміну поколінь.
– Я дуже добре знаю багатьох відвідувачів, навіть по іменах. Вони заходили сюди маленькими зі своїми батьками, потім підросли і почали бігати сюди після школи, згодом з дівчатами приходили, а тепер уже приводять своїх дітей, – каже хранителька тиру.
Звичайно ж, не для всіх із тих, хто відвідував тир, стрільба так і залишилася тільки розвагою. Коли людина бере до рук рушницю вперше, вона не одразу почне стріляти влучно. Для того аби осягнути це заняття, потрібно знати хоча б теоретичний мінімум. Його пані Наталія пояснює кожному відвідувачу, який не має досвіду. Вказує на можливі помилки та дає поради буквально після кожного невлучного пострілу. Вона зізнається, що інколи доводиться терпляче пояснювати й по 20 разів, аж поки людина не зрозуміє, як саме потрібно стріляти, аби влучити. Але задоволення, яке отримує людина, коли обрана мішень падає на підлогу збита кулькою, варте всіх зусиль.
Професійний спорт і миття посуди
Трапляються й талановиті відвідувачі. А для однієї з таких походи до тиру стали доленосними.
– Один час сюди ходила дівчинка, і я одразу розуміла, що їй треба займатися цим серйозно, – згадує жінка. – Вона була надзвичайно талановита, але батьки не хотіли віддавати у цей вид спорту. І коли одного разу вони прийшли всією родиною я, зізнаюся чесно, вперше накричала на відвідувачів. Пояснювала, що у дитини талант, і його не можна марнувати. Це подіяло. Нещодавно вони побачили мене в місті і навіть спеціально чекали під магазином, аби подякувати. Адже тепер ця дівчинка вже кандидат у майстри спорту.
Стрільба – досить складний вид спорту, адже потребує неабиякої витримки та вміння концентруватися. Тому серйозно нею починають займатися одиниці. Але в той же час вона й виховує необхідні якості. Особливо коли нею займаються діти. А ось постійним хобі стає для багатьох. Буває, що люди приходять, аби позмагатися одне з одним. Хтось на шоколадку, хтось на пиво, але бувають і більш цікаві випадки. Відтак одна подружня пара вправлялася у влучності для того, щоб з’ясувати, кому ж врешті мити посуд. Чоловік постійно програвав дружині, тому зрештою прийшов до тиру з бажанням навчитися влучно стріляти. Притому результат неформального змагання для багатьох непорушний.
– Був цікавий випадок, коли хлопець та дівчина посперечалися на морозиво. Дівчина програла, а я й питаю: «Ну невже ти їй не купиш морозива?» – «Ні, це справа принципу, я буду їсти, а вона нехай заздрить», – переповідає історію пані Наталія.
Але був один випадок, який врізався у пам’ять чи не найбільше. Одного разу до тиру прийшли хлопчик і його бабуся. Вона пообіцяла: якщо той добре поводитиметься у стоматолога і не буде плакати, то купить йому один постріл. І цей хлопчик витримав випробування та отримав обіцяну винагороду.
– Я навіть думала подарувати йому ще кілька кульок, але потім вирішила, що краще зробити це іншим разом, адже таким чином порушу обіцянку бабусі, – каже жінка.
Місце, де зупинився час. На перший погляд…
У тирі можна позмагатися у влучності, поціливши в кілька видів мішеней. Від бляшанок, іграшкових тварин до свічок, вітрячків і дзвіночків, підвішених у повітрі, та підшипників. Можна спробувати себе, і стріляючи по професійній паперовій мішені, яку потім дозволять забрати із собою. Утім раніше такого розмаїття не було. Так, з усіх мішеней лише вітрячки та свічки. Решта – принесене або пані Наталею, або відвідувачами. Нині кожен стрілець може сам обрати собі ціль – від легкої до складної.
Ремонт у тирі не проводився впродовж багатьох років. Тому віконне скло пам’ятає буквально кожен пожбурений у нього камінь.
Узимку приміщення опалюється за допомогою буржуйки, дрова до якої пані Наталія купляє за власний кошт. Вона зізнається: така система опалення хоча й видається трохи застарілою, але взимку в приміщенні завжди тепло. Інколи навіть так, що відвідувачі знімають верхній одяг. А ось у час літньої спеки у пригоді стає маленький вентилятор радянського виробництва «Пінгвін». Тож, на перший погляд, може здатися, що час у цьому місці зупинився. Але враження хибне: хоча пані Наталія й підтримує тир у належному стані, та навіть самотужки розвиває, усе ж таки з кожним роком приміщення занепадає.
Інколи трапляються й зовсім прикрі випадки. Так, кілька років тому хтось спиляв замок та вдерся до приміщення. Зламавши сейф для зберігання зброї, невідомий зловмисник виніс декілька пневматичних рушниць та сокиру для рубання дров. Навіщось намагався винести й вінілові платівки, але вже не здужав віднести, тому так і покинув їх біля входу.
Утім пані Наталія не сумує, а просто робить свою справу, яка вже давно перетворилася на хобі. Хоча й зізнається, що на роботу до тиру потрапила випадково. До цього там позмінно працювала її мати, а вона підміняла її на час хвороби. Але вже багато років вона єдина, хто обслуговує тир.
А ось на стрільбі пані Наталія зналася задовго до цієї роботи.
– У молодості я трішки займалася, – скромно зізнається вона, але після паузи додає подробиць: – Мій чоловік був військовим. Одного разу на полігоні проходили змагання, в яких брали участь і родини тих, хто служив. То я відстрілялася краще за свого чоловіка. І він згадував це під час кожного сімейного свята. Казав, що я зганьбила його на всю частину. Але ж хто йому винен, треба було стріляти краще.
Пані Наталія зізнається: тир тримається на плаву лише завдяки її зусиллям. Фактично він не приносить прибутку, а надто після посиленої фази карантину, коли його двері вперше в історії були зачинені протягом такого тривалого часу.
Але й після відкриття тиру потік відвідувачів відчутно зменшився. Що, звичайно ж, позначилося на й без того не дуже райдужних фінансових справах закладу. Адже якщо раніше пані Наталія була працівницею стрілецько-спортивного товариства і отримувала стабільну заробітну плату, то нині умови змінилися – і все залежить від прибутку.
До слова, 1,5 гривні – вартість одного пострілу в останньому тирі Чернігова. А на день народження 10 куль – у подарунок.
У тирі можна постріляти з пневматичних гвинтівок ІЖ-38. Саме ними, як правило, й оснащували подібні заклади раніше. Нині зустріти їх можна не так уже й часто. Адже в приватних тирах зазвичай стріляють із пневматичної зброї, що копією бойову.
Загалом тир відкритий для відвідувачів сім днів на тиждень. Щоправда, у будні та вихідні працює за різним графіком. І хтозна, чи раптом в один із таких днів у ньому не відкриє в собі талант до стрільби майбутній чемпіон.
Довідка
ДТСААФ – громадська організація, що була започаткована майже 100 років тому та готувала фахівців з військових і громадянських спеціальностей. Її правонаступниця ТСОУ працює й нині та займається подібною діяльністю.
