Сьогодні ми зустрілися з Інною Оленич, творчою особистістю, майстринею бісероплетіння, люблячою дружиною та просто щасливою жінкою. Інна займається бісероплетінням вже 18 років, вона розповість як до її рук потрапило це мистецтво та, що її мотивує продовжувати займатися цим і досі...
Сьогодні ми зустрілися з Інною Оленич, творчою особистістю, майстринею бісероплетіння, люблячою дружиною та просто щасливою жінкою.
Інна займається бісероплетінням вже 18 років, вона розповість як до її рук потрапило це мистецтво та, що її мотивує продовжувати займатися цим і досі.
Відпочинок ніхто не відміняв
- Де Ви останній раз відпочивали?
- Останній раз я відпочивала минулого та позаминулого роках в Одеській області у селищі міського типу Сергіївці, в санаторії "Орізонт". А у цьому році я відпочивала на колясці у гіпсі - сміється з себе Інна. Так і пройшло літо. Зате був час на творчість.
- Що з останнього відпочинку Вам сподобалось найбільше?
- Море, сонце, пісок, коханий чоловік поруч… та міні-ярмарок на ослінчику, тому що я не можу без своєї роботи нікуди, навіть на пляж з собою брала. Все що у мене було я складала в коробочку та йшла відпочивати на пляж з чоловіком. Адже це курорте місце і тут є можливість, як продати свої вироби, так і показати себе і що вмію. Все моє завжди зі мною! Коли я кудись їду з міста, то обов’язково беру з собою свої вироби. Не знаєш де і коли може знадобитись.
Початок
- Як до Ваших рук потрапило це мистецтво? Скільки Ви займаєтесь бісером?
- У минулому місяці виповнилося 18 років як я займаюсь бісероплетінням. Мені 32, а тобто я більшу половину свого життя займаюся цим мистецтвом. Я ходила на гурток з бісероплетіння з 10 років. А взагалі потрапив до моїх рук бісер у шкільному таборі. Вихователькою була майстриня з бісеру. Перше завдання, яке вона нам дала – нанизувати на нитку бісер, тоді я наплела приблизно 10 метрів. З того всього вийшов пояс. Нанизані низки сплелися в косу. Таким чином була моя перша робота з бісеру. Це мене навчило терпінню й надихнуло на подальшу творчість у цьому напрямку. За час гуртка я і вчилась й навідь інколи, так би мовити, підміняла вчительку, так як була найстаршою в групі. Якось я допомагала одному хлопцю, який ходив до нас, у підготовці до шкільного конкурсу. Калина із бісеру зайняла перше місце в Україні. Також співпрацювала з багатьма фотографами міста в якому проживала - Новоград-Волинський - батьківщина Лесі Українки. Була фотомоделлю для початківців фотографів: Татьяна Нужная, Володимир Іванов, славтуцький фотограф Олександр Купний, а також Віталій Пташник, якій став мені справжнім другом. Мої вироби брали участь у фотосесіях цих фотографів як і сама я.
- Нещодавно у Вас був майстер-клас, що було найважчим?
- Так, це було досить не очікувано, тому що мені повідомили про те, що я повинна провести майстер-клас менше ніж за добу. Мені не сказали хто буде, якого віку будуть діти, тому я була трохи не підготовлена. Знаю по своїй практиці, що чоловіки також займаються бісероплетінням, навіть мій чоловік, ось ті всі сережки робить він. Тому що у мене лише одна робоча рука, а щоб зробити сережки потрібно брати у руки плоскогубці, маленькі гвоздики, те, що я не візьму. Але я впоралась і з таким завданням.
- Хто Ви за освітою?
- У мене вища освіта, за фахом я соціальний працівник, тому мені не проблема вести якісь гуртки, майстер-класи. Хоча мій перший майстер-клас був трохи нервовий, я все таки не працювала за фахом, тому що як інвалід першої групи я не працездатна. Майстер-клас нагадав мені мої юні роки в гуртку.
- Що найлегше у бісероплетінні?
- Найлегше – дивитися на нього і при цьому нічого з нього не робити.
Нагороди
- Нещодавно Ви отримали сертифікат, за що в першу чергу Ви його отримали?
- Спершу я взагалі не знала, що мені вручать і за що, як виявилося потім, що я його отримала за проведення майстер-класу та за те, що брала участь в «Арт-презентації «Сюрреалізм у просторі постмодернізму у Славутичі». Мені просто зателефонували і сказали прийти, а що воно буде не сказали.
Неправильний інвалід
- Яка у Вас мрія?
- Важке питання. У мене не формальна мрія як для інваліда, я люблю байки та хотіла б мати байк. До речі, я каталася на байку, коли я була у таборі з американцями, то мені дали спробувати. Трохи нестандартно для інваліда, бути металісткою, любити важку музику, бути фотомоделлю та займатися бісероплетінням. Як мені казали: «Я неправильний інвалід». Та я тільки цим й пишаюся. Адже багато хто, навіть із здорових фізично людей не здатні на таке. Тим паче, інваліди. Хоча не здогадуються про те, що якби не мої такі вподобання, я була б звичайним, всіма привичним інвалідом, не знаючи ні життя, ні задоволення. А тим паче, не виховала в собі сильну особистість.
- Яка найдорожча річ, яку Ви продали?
- Якщо з тих, що продала, то це кольє «Рябіна». А якщо з тих, які ще є, то це кольє з скорпіоном, тому що тут є 5 видів каменів: тигрове око, янтар, онікс та інші. А взагалі, найдорожчі були вишиванки, які я робила на весілля з чоловіком, тому що вони були повністю з бісеру. Я їх вишивала півтора роки, чоловік ще сміявся і говорив: «Хочеш заміж, швидше ший». На тих вишиванках півтора кілограми бісеру, я порахувала за дві, то близько 10 тисяч гривень.
- Продавати прикраси на ярмарках – єдина Ваша робота?
- Так, зокрема я працюю он-лайн. Цьому я спеціально вчилась на курсах он-лайн.
- Що Вас мотивує займатися бісероплетінням?
- Скажу як соціальний працівник, це допомагає мені не падати духом, що я інвалід. Якби я не займалася бісером, то скоріше за все, що я б сиділа як інші інваліди та забилася у куточку, дивилася у віконечко. А так я займаюся корисним ділом, мені допомагають, навіть з хворобою, мені стає легше. Я соціалізувалася, провела майстер-клас. Мотивує мене те, що якщо я не буду цим займатися, то я буду ніким і не куплю собі байка.
Британ Дар'я
