Офіційно вакцинація від COVID-19 розпочалася в Україні в минулому році 24 лютого. Станом на кінець року повністю вакциновано лише 40 % населення, а 36% українців, опитаних соціологами досі не готові щепитися від коронавірусу. Чому третину населення не лякають ані карантинні обмеження, ані тяжкі наслідки і навіть смертність хвороби?
Найтиповіші тези противників щеплень від коронавірусу та причини низького рівня вакцинації населення Суспільному пояснив вчений лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, доктор психологічних наук, соціальний психолог Вадим Васютинський.
Давайте пригадаємо, як все починалося з заворушень у Нових Санжарах. Тоді люди так боялися захворіти, що перекривали дороги, аби евакуйованих з Уханю не привезли до них. Здавалося б логічним продовженням страхів цих людей мала б стати вакцинація. Але люди досі бояться щепитися. Чому?
— Боялися невідомого, боялися, що воно має з’явитися десь. І тут є прямий образ — автобус з людьми. Напевно вони всі хворі. Ми всі маємо заразитися і померти. В принципі, це майже нормальна поведінка для людей у так званій ситуації невизначеності, коли не дуже відомо що насправді відбувається. Але воно якесь небезпечне і страшне, тоді люди вдаються до таких різних способів поведінки, яким можна цьому запобігти. І більшість цих способів є не дуже адекватними, і ненадійними.
Так само з вакциною?
— У такій ситуації невизначеності, незрозумілості і небезпеки, дуже важливо, щоб був авторитет чи авторитети, яким люди довіряють і від яких вони можуть почути чітко "Ось є таке, треба робити ось так і тоді все буде гаразд". В нашому політизованому суспільстві, склалося так, що окрім влади інших авторитетів фактично немає. Тобто пересічна людина не має кому повірити. Хтось вірить блогерам, хтось журналістам, хтось тому каналу, хтось іншому. В цьому є наша велика перевага, що в нас немає кумирів, але це породжує певні труднощі. Більшість людей не знає від кого почути цю правильну інструкцію як жити.
Але ж є країни, де досить високі показники вакцинації?
— Низький рівень готовності до вакцинації, напевно, є відображенням оцієї нашої загальної ситуації невизначеності, незрозумілості. Головна причина – інформації є страшенно багато, вона страшенно різноманітна. Мерехтіння всяких повідомлень. І в цьому мерехтінні неможливо розібратися що добре, а що погано. Виступає академік Академії медичних наук і каже треба вакцинуватися негайно Pfizer, на інший день інший академік Академії медичних наук каже, що не треба Pfizer, а краще взагалі не треба. Одні кажуть перехворів – не треба вакцинуватися. Інші — що навпаки треба.
І від МОЗ буває надходить суперечлива інформація. МОЗ вже створив усі умови, на кожному кроці кричать ідіть вакцинуйтесь. Показують статистику, що вакциновані вмирають менше, хворіють легше. А тут поряд ви знайдете в іншому віконці в інтернеті, що це все фігня. Вибачте, за ненауковий термін
Тож чому люди довіряють цій "фігні"?
— Тому що немає авторитету, якому можна довіряти. Ось ця ситуація, коли зруйнувалося наше тоталітарне мислення, коли всі мали думати однаково в радянському союзі. Була єдина правильна думка, яку газета «Правда» надрукувала і всі мають у це вірити. Десятки мільйонів людей втягнулися в такий спосіб однодумства. І тепер, коли ми вже три десятки років можемо думати кожен по-своєму, але фактично, ми не навчилися думати кожен по-своєму.
Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне
Мітинг противників вакцинації від коронавірусу під Верховною радою
Щоб змінити менталітет, треба щоб пройшло три покоління, приблизно 75 років, щоб перебудувати наше мислення. Так ось, в такій ситуації люди автоматично шукають винуватця, коли люди автоматично оцінюють інакшу думку, як неправильну, то тут відбувається стан «затятості». І людина, щоб почувати себе впевненою, вона повинна вхопитися за свою думку і не міняти її.
Ще один з аргументів антивакцинаторів "коли нам влада безкоштовно щось добре робила"...
— Це теж дуже популярно про цей "сир у мишоловці", люди звикли до цього і я їх розумію, я вам скажу і я трошки до цього тяжію. Коли нас закликають покласти гроші в банк на якийсь депозит, то я якщо це роблю то з великим сумнівом. Тому що невідомо, що буде через рік, п’ять, десять з цими грішми. Як радянські люди мають досвід ощадкнижок, так скільки мільярди рублів пропали на тих книжках. Це було не один раз уже. Можна про дев’яності роки говорити, скільки там було усього різного. Тобто людей дурили вже багато разів. І в ситуації коли з цими грішми нашими ані самі громадяни не можуть чітко і впевнено розпоряджатися, ані держава майже нічого не гарантує.
Але це не безкоштовно, це за наші податки і державі вигідніше оплатити цю вакцину, ніж впаде економіка?
— Знаєте чим мені подобається зараз наш діалог, Ви мене спонукаєте відповідати від імені тих людей, до яких я не належу.
Дивіться, держава дає нам ці вакцини, це означає, що держава нам їх купила, за чиї гроші вона купила – з бюджету, за наші гроші. Це означає, що на цьому точно хтось заробив. Заробила та фірма у якої купили, і заробили ті хлопці, які купили цю вакцину. Тут є ще велика вада нашої влади, яку ми соціальні психологи відчуваємо весь час.
З 1994 року існує наш інститут, ми пишемо купу різних досліджень, різні бюлетені, якісь там доповідні. У мене таке враження, що за всі ці роки ніхто не поцікавився, принаймні з перших осіб точно, ніхто не поцікавився нашими результатами. Так от виходить, якщо держава про це і говорить, то мляво. Є 10-15%, які сприймають цю інформацію, зазвичай це лідери громадської думки, які потім інтерпретують і транслюють далі. Основна маса населення такі передачі активно не сприймають і не цікавиться цим. Найкраща — коли ця інформацію пройшлась по кількох телеканалах і на другий день люди вже обговорюють це між собою, зокрема і ці лідери громадської думки. От тоді ця інформація має шанс поширитися.
Чому тоді спрацювала обов’язкова вакцинація, коли людям сказали, що ми не будемо пускати вас в транспорт, працювати не можна буде без сертифікату. Чому ті, які не хотіли пішли все-таки вакцинуватися?
— Якась частина пішла і зробила це з примусу, ну це та частина, яка вважала, це не потрібним, зайвим. Але є люди більш принципові з мого середовища, вони так і не вакцинувалися. Вони пішли на те, що вони вже не можуть працювати, заробляти.
Більшість відсотків вважає, що ймовірність захворіти на COVID-19 менша, ніж отримати якісь погані наслідки від вакцини, чому так?
— Тут, власне, проблема, заяви нашого МОЗу, що від вакцинації не померла жодна людина, вони, напевно, правильні ці заяви, але їх просто не чують. Коли я про це кажу, то люди ніби не чують цю інформацію. Вона для них якась не важлива, другорядна, що нема про що говорити. Набагато важливіше, що там десь було, хтось вакцинувався і помер. Років 10 тому весь час йшло це нагнітання, ще до ковіду, що десь там хтось помер від вакцини. І тепер, коли ситуація змінилась і вакцинація - це єдиний наш вихід, у людей вже сформувалася оця думка – не треба вакцинуватися, шкідливо та можна померти.
То люди більше вірять, що вони не помруть, якщо захворіють?
— Людині хочеться вірити, що вона не помре. У нас є такий базовий страх, з яким ми народжуємося, зі страхом смерті. Страх такий інстинкт, який оберігає нас від того, що ми можемо загинути. Але цей страх трансформований. І він має дуже багато проявів. У чому це проявляється, коли тварина потрапляє в ситуацію небезпеки, їй страшно, вона уникає, нападає, але в ній немає тієї трагічності, яка є у людини. Вона не усвідомлює, що після цієї ситуації її більше не буде. Але немає цього трагізму, що це вже кінець. А в людини є усвідомленість своєї скінченності.
Чому МОЗу чи науковцям довіряють менше, ніж лікарці з амбулаторії, яка сказала, що краще не вакцинуйся?
— Лікар з МОЗу, який виступає по телевізору - це одне, ми про це вже говорили. Своя лікарка, особливо коли вона вже допомагала, яка привітно зустрічала, видавала нам потрібну довідку – це авторитет. Про це й кажу. Якщо немає авторитету для великої частини суспільства – то для кожного з нас є свої авторитети.
Тобто не важливі регалії?
— Залежить від того, як ми це сприймаємо, і ставимось до регалій. Комусь слово професора – закон. Бо він щось знає, у нього така зарплата, у нього така посада. А комусь якась медсестра, яка шепнула на вухо "не робіть" має більше значення. Бо вона щось знає, вона шепнула.
Тут є ще один такий аспект про який можна говорити. У 90-тих роках Україна здобула незалежність, ми відійшли від цього тоталітаризму радянського і почалася гуманітаризація освіти. Було більше вивчення історії, мови, культури. Того, чого вони були, більшою мірою, позбавлені. Це мало свій сенс. Але зменшився пріоритет точних природничих наук. І ось те покоління, яке вже виростало в тому, що головне знати добре історію України, але не важливо дуже знати біологію – воно вже виросло. У свідомості цих людей. Це зараз — люди середнього покоління, у них стало менше логіки, а більше ілюзії, феноменології, містики. Більше образності, більше метафори. Тому коли науковці чи чиновники, які задають таку чітку, науково обґрунтовану інформацію – не мають особливого попиту. Мають попит ті люди, які можуть щось образно, яскраво розповідати.
Якщо перекласти це на примітивну мову, ми стали дурнішими?
—Я би не хотів так казати, ми стали мислити інакше. Зокрема це видно на студентах. Я викладаю усе своє професійне життя, це помітно. Тут ще інтернет, якщо 30 років назад студенти намагались мислити логічно, вибудовувати логічний ланцюжок "причина – наслідок", то сьогодні це набагато важче. Тому що є всього дуже багато, і розібратися, що первино, а що вторинно де причина, а де наслідок – дуже важко.
Це притаманно не тільки Україні?
– Так
Але чому в Данії близько 80% вакцинованих, а в Україні 40%?
— Вони вже 150 років тому перейшли до вільного обміну думками
Якщо подивитись соціальні дослідження, у Данії 78% населення довіряє державній системі охорони здоров’я, і такий самий відсоток вакциновано. У нас 20-40% довіряє владі і МОЗ і приблизно стільки ж зробили щеплення
— Я думаю, що дуже висока ця кореляція, не 100%, але дуже висока. Все таки частина сприймає владу, як авторитет. І для тих для кого влада має авторитет вони дослухаються до неї. А для тих для кого влада не авторитет, ці пояснення влади повинні бути дуже гучними.
Якщо ми бідна країна, і це справді так, чому люди, які так бояться , готові усю зарплату віддати, щоб придбати підробний сертифікати?
Трохи божевільніші вірять, що їх чіпують. Люди, які більш нормальні - щиро вірять у те, що будуть погані наслідки, які набагато гірше ніж сам ковід. Якби смертність була не 3%, а наприклад 30% то охочих вакцинуватись була б набагато більшою. А оскільки десь там хтось помер, причому, коли брати провінцію, села, містечка — там не так багато людей, які померли, там менше цих контактів, то десь там в Києві, хтось помер, у нас тут все спокійно, у нас немає сенсу вакцинуватись. Коли я знаю, що хтось з мого середовища до 30-ти людей померли від ковіда, то я розумію і це інакше сприймаю. І я обдзвонюю усіх знайомих і кажу – не робіть дурниць, йдіть вакцинуйтесь.
Авторка: Альона Лунькова
