Після звільнення від окупантів ЧАЕС налагоджує свою роботу в нових умовах. Атомна електростанція через руйнування двох мостів відрізана від міста-супутника, де проживає основний персонал. Якщо міряти напряму, Славутич розташований за 50 км від АЕС. Наразі цей шлях становить понад 300 км та займає щонайменше 8 годин.
Через ці труднощі з доставкою персоналу на станцію розглядається запровадження вахтового методу роботи. Вивчаються варіанти маршруту, графіки, режими роботи та можливість розміщення персоналу на ночівлю.
З першого дня російського вторгнення, з 24 лютого, голова профкому ППО ЧАЕС Богдан Сердюк працює у режимі нон-стоп, брав участь у кожній нараді адміністрації Чорнобильської атомної електростанції, включно з вихідними. Перший вільний «видих» (взяв вихідний) зробив на Великдень. І хоча офіційно в цілому підприємство було у простої (з лютого — через ковід, а пізніше — у зв’язку з російською агресією), практично усі члени профкому були на постійному зв’язку, вирішували проблеми, яких було надзвичайно багато. І сьогодні їх вдосталь. Розповідає голова ППО ЧАЕС Богдан Сердюк:
Перший місяць, коли в нашому регіоні точилися бойові дії, Славутич жив у напруженому режимі, всі мешканці займалися виживанням: вистоювали у чергах за продовольством, а коли 5 днів не було світла — шукали дрова, готували їжу на багаттях. Я не збирав профком «вживу» з огляду й на те, що за воєнного стану заборонені мирні збори. Спілкувалися члени нашого профкому в основному через вайбер, ухвалювали термінові рішення шляхом опитування. А вже за місяць, коли ворог пішов з окупованої ним території, 2 квітня було урочисто піднято наш прапор на ЧАЕС, а 4 квітня відбулося вже «не віртуальне» засідання профкому.
.jpg)
Проблем у профспілкового комітету ЧАЕС багато. Спірних та непростих. З початку окупації найболючішою була зміна персоналу, який опинився в заручниках на станції (під час захоплення ЧАЕС її працівники провели 600 годин на робочому місці, перш ніж вдалося організувати ротацію). Одразу було прийнято рішення підтримувати всіма засобами близьких цих працівників — інформаційно та гуманітарною допомогою.
Штатна чисельність ДСП ЧАЕС — до 2700 працівників, майже 500 з них постійно працюють у Славутичі. Під час окупації більшість було задіяно у вирішенні комунальних проблем міста, яких накопичилося надзвичайно багато. Річ у тім, що частина комунальників виїхала, частина була призвана до лав ЗСУ, а треба було підтримувати нормальне життя у місті. Працівників станції було залучено до аварійних робіт, розподілено на «тематичні» бригади: електрики, водопровідники, різноробочі. Вони лагодили мережі, вивозили сміття, зводили блокпости та укріплення, навіть копали могили на цвинтарі, допомагали у місті триматися його жителям.
Також активно працювали економічні, бухгалтерські та кадрові служби ЧАЕС. За новим Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» нашим кадровикам додалося дуже багато роботи: готували нові накази, нормативно організовували роботу персоналу в нових умовах.
Після ухвалення закону адміністрація на його підставі вирішила припинити трудові договори з тими працівниками, які не могли бути залучені до робіт: або виїхали далеко в Україні, або за кордон, або просто не виходили на зв’язок. Спочатку трудові договори були призупинені з 314 працівниками станції. Поступово ця кількість зменшилася. Сьогодні таких працівників десь 200 осіб.
Профком активно працював з усіх спірних питань з адміністрацією, юрист Атомпрофспілки Віктор Шаповалов проводив консультації. Нам вдалося переконати адміністрацію не застосовувати норми нового закону у сфері трудових відносин під час воєнного стану до того персоналу, який проживав у Чернігові. Адже ці наші працівники залишилися там, де мешкають, але через бойові дії вони не могли дістатися на роботу. Ми домовилися з керівництвом станції і, практично, усім їм було оформлено відпустки.
А коли окупантів виперли з Чернігівської та Київської областей, наші активісти виступили з новою ініціативою. На початку квітня почали допомагати відновлювати зруйнований Чернігів, оскільки в цьому героїчному місті у нас з персоналу мешкає майже 160 працівників. Активно організував цю роботу майстер цеху теплової автоматики та вимірювань ЧАЕС Олександр Боярченко. Він один із випускників Національного університету «Чернігівська політехніка», до речі, як і я. Олександр одразу зазначив: «У нас багато випускників саме цього вишу, в усіх є палке бажання йому допомогти».
Разом з проректором з господарської частини Чернігівської політехніки працівникам ЧАЕС було окреслено коло робіт. У цій споруді вибуховою хвилею було вибито понад тисячу двісті вікон. І першим завданням стало — прибирати скло.
Зібралася команда з майже 40 осіб. Роботи непочатий край, наші працівники і зараз практично щодня, вже третій тиждень поспіль, прибирають наслідки бомбардувань. Десь спилюють понівечені вибухами дерева, знімають вибиті вікна, двері тощо. Ми домовилися з адміністрацією табелювати роботу цих наших працівників, як роботу в місті Славутичі, і добровольцям-чернігівцям проставляється кожного робочого дня «вісімка».
Крім проблем, пов’язаних з поновленням роботи АЕС (після «хазяйнування» там загарбників) та пристосовування персоналу до нових умов роботи, Богдан Сердюк назвав ще й таку: 26 квітня 2022 року ДІЯРУ (Державна інспекція ядерного регулювання України) несподівано додала невизначеності в майбутньому для колективу ЧАЕС, зупинивши дію п’яти ліцензій на право провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії.
Голова ППО ЧАЕС також зазначив, що у дні ізоляції Славутича з’явився новий сегмент роботи для профкому — гуманітарний. Члени профкому вже організовували таку допомогу місту Славутичу, а тепер надають її безпосередньо працівникам Чорнобильської атомної електростанції. Адже персоналу для роботи в умовах, фактично, вахтового методу потрібні подушки, пледи, каремати. Богдан Сердюк із вдячністю відмічає оперативність Київського штабу гуманітарної допомоги, який буквально за лічені дні надіслав необхідне. «І колектив дякує», — каже профспілковий лідер.
Лілія СОКОЛОВА
