Славутицька родина, снайпер та корегувальниця вогню, відстрілювали рашистів, обороняючи своє місто

Він снайпер, вона — корегувальниця вогню. Подружжя Кебкало зі Славутича під час вторгнення Росії боронили власне місто. Чоловік з жінкою мають власну компанію, що займається підготовкою військових як в Україні, так і за кордоном. Вирішили використати свої знання. А в цей час вдома на них чекало четверо дітей. Історію родини Кебкало розповідаємо далі.

14-річний Іван розбирає автомат Калашникова за 20 секунд. Під наглядом батька хлопець відпрацьовує рухи.

Хлопець також збирає моделі військової техніки та збирається здобувати профільну освіту.

"Буду льотчиком. В літаку ти рухаєшся в шести напрямках: вперед, назад, вліво, вправо, вгору, вниз".

Поводитися зі зброєю вміють й двоє молодших сестер Івана – Вікторія та Дар’я. Наймолодшій Насті чіпати не дозволяють.

"Дівчата усі вже стріляли, крім Насті. Віка стріляла, коли їй було 4 роки", — розповідає батько.

Зброя в сім’ї Кебкало — звична справа, адже голова родини – професійний військовий.

"Вони до неї звикли, вони знають, як вона працює, для чого зброя. Ми маємо гарний приклад з 2014 року по сьогоднішній день для чого треба, щоб люди і діти знали, як поводитися з вогнепальною зброєю".

Андрій розказує, він колишній легіонер Французького іноземного легіону. Служив в Афганістані, Югославії, Іраці та інших країнах, що були охоплені військовими конфліктами. Зараз чоловік разом з дружиною Тетяною керує приватною компанією, яка зокрема надає послуги з військової підготовки збройних сил України та інших держав. Коли російська армія почала повномасштабний наступ на Україну, у рідному Славутичі Андрій разом із Тетяною допомагали українським збройним силам обороняти місто.

"Ми прийшли до військкомату, мій чоловік повідомив, що у нас є такий, такий ресурс, тут всі і так знають, що ми можемо робити", — згадує Тетяна.

Працювали в парі.

"Коли відбувається постріли, я, знаючи, яка температура повітря, напрямок повітря, я знаю, як відкорегувати той постріл, який був зроблений, скільки зробити поправок, щоб влучити в ціль", — розповідає Тетяна.

Андрій додає, що дружина навіть підривала об'єкти та ходила в розвідку у складі ДРГ.

"Вона не тільки патрони подавала, вона добрий фахівець в інженерній справі, коли були тут певні дії – це вона підривала певні об’єкти. вона ходила з розвідниками, у складі ДРГ. Я знаю, що вона не боїться, я впевнений у Тетяні на 100 % ".

Від початку повномасштабного вторгнення російські війська місяць не заходили до Славутича. Мер міста, Юрій Фомічев, це пояснює так:

"Чорнобиль, плюс наше розташування не стратегічне для ворога // 4:16 Ми розуміємо, якщо б у них було завдання зайти в місто і щось тут робити, вони б це робили. Такого завдання скоріш за все скоріш за все не стояло, у них було завдання зафіксуватися, що Славутич захоплений, бо навколо окуповані території, а тут біла пляма залишається місяць, шо воно таке. 23 березня нам виставили ультиматум, щоб ми без бою здавали місто. Відповідь була не така і три дні були бої під містом".

В цей час Тетяна вперше потрапила під артобстріл на блокпосту поблизу Славутича.

"Мені подавали тарілку супу нагору, де ми з чоловіком моїм були. Казали, наші вже працюють, то можна і пообідати. Я беру цю тарілку і в цей момент прилітає вже біля блокпосту. Тарілку я не впустила, але вона так шатнулась, я її поставила"

Ворог переважав чисельністю та технікою. 26 березня росіяни увійшли до Славутича. Подружжя Кебкало щодня були готові до вторгнення окупантів у власний будинок.

Утім діти знали схему дій у різних випадках розгортання подій. Тетяна каже, вона жорстка.

Російські війська перебували у місті три дні, тоді вийшли за межі Славутича. Пізніше почалася деокупація цієї території українською армією.

Зараз подружжя Кебкало й надалі допомагає українській армії – займаються підготовкою військових підрозділів з Чернігова та Славутича.

Детальніше у сюжеті: