Міський голова Славутича дав велике інтерв’ю для проєкту International Mayors Summit. В ньому він поділився своїми думками щодо того, які ідеологічні настрої були у Славутичі до війни, і наскільки вони змінилися протягом цих місяців.
Ведуча інтерв'ю зауважила, що, ні для кого не є секретом, що у багатьох прикордонних містах України, зокрема, у тому ж Тростянці Сумської області, були проросійськи налаштовані громадяни та і в інших містах недалеко від російського кордону. У відповідь на це Юрій Фомічев висловив власні думки з приводу того, як і наскільки сильно змінилася свідомість славутичан під час цієї війни.
Славутич в цьому плані взагалі виділяється. У нас на 25 тисяч мешканців – 50 національностей. I етнічні росіяни у нас на другому місці за чисельністю після українців. Місто енергетиків, яке створилося штучно після Чорнобильскої аварії, і звісно тоді сюди приїхало багато людей з росії. У людей багато родичів в Росії, у моєї дружини, наприклад, вся рідня в росії. I звісно цих настроїв тут було достатньо.
Давайте подивимось зріз місцевих виборів. З 26 голосів найбільшу кількість – 7 мандатів – отримує ОПЗЖ. Це ж теж певний зріз суспільства. Це та частина суспільства, яка хотіла цей «руський мір або, як мінімум, ностальгує за радянським союзом. Все таки Славутич - це пам'ятка радянського союзу. Але коли цей «руський мір» отак відкрився, коли ми щодня чули залпи гармат по Чернігову, де у всіх нас також багато рідних, близьких, знайомих, ці постійні стріми, відео. Коли ми бачимо власними очима, що нема кінотеатру, розбомбили торговельний центр, попали в обласну і міську лікарні, все це змінює свідомість.
У мене був діалог з одним із російських солдатів. I він каже: Ми же с міром прішлі». Я відповідаю: «Зброю за кордоном там залишив, амуніцію зняв і прийшов з миром. А зараз ви до кого з міром прийшли зі зьроєю? Давай навпаки ми до тебе зі зброєю прийдем з миром і почнем гаттити по твоїх містах з літаків бомбами. Я думаю, оце все змінило. Те, що ми ті 30 днів фактичної ізоляції спостерігали, що відбувається навколо нас, що відбувається по всій країні.
До нас приїздили переселенці з навколишніх сіл, які розповідали, як ведуть себе ці буряти, чи не буряти, до цього часу дискутуємо у себе, хто вони там є. Як вони себе поводять, який у них рівень інтелекту взагалі, а він занизький, це просто жах! I це також змінювало свідомість людей.
Згуртованість у громаді з’явилась після тих днів без електроенергії, коли всі намагалися щось придумати, зробити, або хоча б свій гаджет зарядити. Бо без інформації найгірше, не без їжі, бо ще якісь запаси тоді залишалися, а саме без інформації. Це було десь 9 березня. I це вже не були ті настрої до вторгнення. Ці настрої з’явилися протягом 30 днів, коли ми вжуву побачили, що таке «Руський мір». Жодного позитиву від того ніхто не отримував. Ось ваші близькі люди, які працюють на Чорнобильскій станції, і їх не випускають, вони живуть там у закритому просторі. Ось нацгвардійці на станції, багато з яких також зі Славутича, вони теж у полоні і закриті без жодного доступу.
