Вчені досліджують, чи допомогли генетичні зміни собакам в зоні відчуження вижити після Чорнобильської катастрофи.
Через понад 35 років після найстрашнішої у світі ядерної аварії, собаки Чорнобиля блукають серед занедбаних, покинутих будівель, на закритій станції та навколо неї – якимось чином вони все ще можуть знайти їжу, розмножуватися та виживати.
Вчені сподіваються, що вивчення цих собак може навчити людей новим навичкам про те, як жити в найсуворіших, найбільш деградованих умовах, пише Asociated Press.
У п’ятницю в журналі Science Advances було опубліковане перше кількох генетичних досліджень, в якому йдеться про 302 безпритульні собаки, які живуть у так званій зоні відчуження навколо місця катастрофи. Вчені ідентифікували популяції, різні рівні радіаційного опромінення яких можуть генетично відрізняти їх одну від одної та від інших собак у всьому світі.
«У нас була ця унікальна можливість, щоб закласти основу для відповіді на важливе питання: «Як можна вижити в такому ворожому середовищі упродовж 15 поколінь?», — говорить генетик Елейн Острандер з Національного дослідницького інституту геному людини, одна з багатьох авторів дослідження.
Її колега - Тім Муссо, професор біологічних наук з Університету Південної Кароліни, вважає, що собаки надають неймовірний інструмент для вивчення впливу такого типу середовища на ссавців загалом.
Довкілля Чорнобиля надзвичайно агресивне. 26 квітня 1986 року вибух і пожежа на українській атомній електростанції призвели до викиду радіоактивних опадів в атмосферу. Тридцять робітників загинули одразу, а кількість загиблих від радіаційного отруєння, за оцінками, обчислюється тисячами.
Дослідники кажуть, що більшість собак, яких вони вивчають, є нащадками домашніх тварин, яких жителі були змушені залишити після евакуації з території.
Муссо працював у Чорнобильському регіоні з кінця 1990-х років і почав збирати кров у собак приблизно в 2017 році. Деякі собаки живуть на електростанції, інші знаходяться на відстані приблизно 9 миль (15 кілометрів), або 28 миль (45 кілометрів).
Спершу, за словами Острандер, вони вважали, що собаки з часом настільки змішалися, що стали майже однаковими. Але за допомогою ДНК вони могли легко ідентифікувати собак, які живуть у зонах високого, низького та середнього рівнів радіаційного опромінення.
«Для нас це була величезна віха. І, що дивно, ми навіть можемо ідентифікувати сім’ї — близько 15 різних», — говорить Острандер.
Тепер дослідники можуть почати досліджувати зміни в ДНК.
«Ми можемо порівняти їх і сказати: чим вони відрізняються, що змінилося, що еволюціонувало, що їм допомагає, а що шкодить на рівні ДНК», — розповіла Острандер.
Вчені заявили, що дослідження може мати широке застосування, надаючи уявлення про те, як тварини та люди можуть жити зараз і в майбутньому в різних частинах світу під безперервним впливом навколишнього середовища — і в космічному середовищі, з високим рівнем радіації.
Доктор Карі Екенштедт, ветеринар, яка викладає в Університеті Пердью і не брала участі в дослідженні, вважає, що це перший крок до відповіді на важливі питання про те, як постійний вплив більш високого рівня радіації впливає на великих ссавців. Наприклад, за її словами, можна буде знайти відповідь, чи буде це змінювати їхні геноми швидкими темпами.
Дослідники вже почали подальші дослідження на місці, приблизно в 60 милях (100 кілометрах) від Києва. Муссо говорить, що він і його колеги востаннє були там у жовтні минулого року і не бачили жодної небезпеки, пов’язаної з війною. Муссо сказав, що команда зблизилася з деякими собаками, назвавши одну Прансер (Скакун, — ред.), тому що вона радісно гарцює, коли бачить людей.
«Незважаючи на те, що вони дикі, вони все одно дуже люблять спілкуватися з людьми, — сказав він, — особливо коли йдеться про їжу».
Читаайте також: Як у Чорнобильській зоні живе стадо здичавілих корів після навали російських окупантів (фото)
