В Загальноміському бібліотечно-інформаційному центрі, в рамках проєкту " Історії Славутича…", відбулася зустріч під назвою «26 березня 2022 року. Славутич – подія, яка нас об’єднала».
В Загальноміському бібліотечно-інформаційному центрі, в рамках проєкту " Історії Славутича…", відбулася зустріч під назвою «26 березня 2022 року. Славутич – подія, яка нас об’єднала».
Цього разу у читальній залі ЗБІЦу зібралися ті, кому хотілося згадати, відновити і більше дізнатися про подробиці тієї події. Серед них представники представники міської влади, віськовослужбовці, працівники соціальної сфери, відділів культури, управління освіти, Славутицького краєзнавчого музею, волонтери, священнослужителі, небайдужі славутичани та молодь міста.
Серед головних спікерів – Віктор Шевченко – перший заступник міського голови, Валерій Худолій – майор, заступник командира роти, Дмитро Стельмах – командир Добровільного формування територіальної оборони Славутича, отець Іоанн Шепіда – настоятель Свято-Іллінського храму та Олександр Демидов – директор Тб «Медіадім-Славутич».
Головною метою заходу було згадати важливу подію, коли все місто об’єдналося проти російських окупантів, вийшовши проти озброєного до зубів ворога голіруч, лише з патріотичною символікою в руках і закликами: Славутич – це Україна!
Валерій Худолій розказав, яким чином була організована оборона міста, що тривала понад три дні.
Здивувала історія про винахідливість наших захисників. Як на блок-посту був установлений БТР, який виконував лише відволікаючу функцію, тому що зброї там не було. Але така хитрість на деякий час стримала наступ росіян, адже вони думали, що місто обороняють фахові військові.
Валерій розповів, як відважно боролися наші захисники і як у цьому допомагали їм цивільні містяни.
Але під час оборони Славутича загинуло четверо захисників: Олександр Зацепін, Сергій Бархатов, Сергій Сидоренко, Володимир Макарчук.
Присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих захисників Славутича та України.
Дмитро Стельмах – командир ДФТГ, розповів, як формувалась тероборона в Славутичі, хто увійшов до її складу і чому, а також яке мали озброєння на той час. До ТРО також долучилися мисливці з власною зброєю, а містяни почали робити «коктейлі молотова».
Славутичани також допомагали будувати укріплення, копали окопи, створювали міцні перешкоди на блок-постах та інше.
Через нерівні сили, загрозу розстрілу Славутича «Градами» та за наказом командування ОК Північ», оборонці повинні були покинути місто.
Надія Сарана розповіла, як з’явилась інформація про те, що Славутич уже знаходиться під ворожим прицілом, і агресор пропонує «здати» місто.
Нагадаємо, тоді в соціальних мережах прокотилось багато чуток, мов керівництво Славутича зникло, міську лікарню захопили окупанти, на вулицях лежать трупи, а в місті працюють снайпери…
Вперше за місяць війни (адже тоді дотримувались світломаскування) увімкнули вуличне освітлення.
Всі чекали на офіційне звернення міського голови, пояснення того, що ж відбувається у Славутичі.
Олександр Демидов пояснив, що на той час інтернет був поганий, і не вдалося зробити відеозвернення, адже з метою безпеки очільник Славутича жив не за своєю адресою. Тоді вирішили написати звернення і опубліквати у соціальних мережах.
І ось пізнього вечора воно зявилось у фейсбуці. А на ранок Юрій Фомічев закликав зібратися усім на центральній площі і показати ворогу свою патріотичну позицію: Славутич – українське місто!
Про те, як розгорнули 100-метровий прапор України та закликами підтримували мітингуючих, розказала депутат міськради Людмила Любива.
Віктор Шевченко розповів, як відбувалася комунікація з міським головою та чому він потрапив у полон. Також здивувала розповідь про те, що окупанти оточили Палац дітей та молоді (ПДМ), думаючи, що це міська рада.
Побачивши БТРи, натовп ринув проти ворожої техніки та озброєних російських військових, які почали стріляти, кидали світошумові гранати. Повітря наповнилося ядучим димом. Але люди йшли вперед, тримаючись за прапор.
Стріляли вгору і під ноги. Відскакуючи від асфальту, осколки летіли в людей. Трьох людей було поранено.
Владислав Тишкевич, фельшер з медицини невідкладних станів, нагадав, як надавали допомогу разом з лікарями Олександром Філатовим та Іриною Фроловою. Одного учасника мирного мітингу тяжко ранило. Думали, що вже його втратили. Поранення було в голову. Але завдяки славутицьким лікарям, він тримався. Потім доставка у лікарню м.Чернігова, а у подальшому – на лікування за кордон. Його врятували! Молодий чоловік і зараз перебуває на реабілітації у закордонній клініці разом з мамою.
Фото і відео, які під час заходу транслювалися на екрані, викликали емоційні спогади, нестримні сльози і хвилювання від пережитого.
Ніна Баришевська – начальник відділу культури розповіла, що відео славутичанина Григорія Соколюка, який практично кидався на ворожу техніку з криками йти геть, одночасно знімаючи це на телефон, підкорило світ. Це відео набрало більше мільйона переглядів у ютубі, а Григорія у дописах називали сміливцем, справжнім героєм.
Ще одна історія, пов’язана з появою на мітингу отця Іоанна, вразила людей і швидко розлетілася по всьому світу. Він тоді неначе пролетів над натовпом, тримаючи в руках хрест, і став попереду мітингуючих, перед озброєним ворогом.
"Нехристі! Познімайте хрестики у кого є, бо християни на простих людей автомати не наставляють".
Коли ж один крепко екіпірований спецназівець зробив йому зауваження, то священник відповів, що він після Причастя, і він з Богом (а ще ніхто Бога і правду не переміг), та в білих ризах - вже приготовлений до похорону. І він, як і люди, не боїться їх.
Отець Іоанн розповідає, що тоді він думав про те, що славутичан прийшли убивати.
Тоді поряд з отцем Іоанном стояв отець Юрій, настоятель храму в честь ікони Божої Матері «Неустанна поміч», військовий капелан (нещодавно нагородженого президентом України медаллю «Захиснику Вітчизни»).
Така підтримка надавала ще більше сил учасникам мітингу.
Уже на перехресті окупанти вивели міського голову Юрія Фомічева, який запевняв агресорів, що у місті військових немає! Відбулися перемовини. Славутичани ще довго залишалися на перехресті і на міській площі хвилюючись за те, щоб підступний ворог не повернувся в місто. Славутич залишився з жовто-блакитними прапорами на міських спорудах. Але російські військові почали перевіряти місто на наявність зброї і військових.
Та потім люди повернулися до своїх домівок, отримувати гуманітарку, купувати хліб тощо.
І хоч місто було в вже в окупації, славутичани повертались з відчуттям перемоги: Славутич – це Україна!
Під час спілкування було багато спогадів, цікавих і дивних історій, про які раніше не знали, багато емоцій, сліз і посмішок. Адже це наша історія! Одна подія, яка об’єднала Славутич!
Велика вдячність усім, хто долучився до діалогу та допоміг разом пригадати усі подробиці важливої події! Пишемо історію нашого Славутича разом!
Модератор проєкту – Олександра Латишева. Відео та фотопрезентація – Наталія Кокіна. Звук - Едуард Віхарєв (ККК). Організація заходу - Наталія Портна, Людмила Рибка. Захід відбувся завдяки спільним зусилям творчого колективу ЗБІЦ (директор – Наталія Портна), за підтримки та ініціативи міського відділу культури (Ніна Баришевська) та Громадської ради з розвитку м.Славутича (Володимир Удовиченко).
Олександра ЛАТИШЕВА
Фото: Вадим ІВКІН, Вікторія РИБКА, Олександр КУПНИЙ
Читайте також: Загальноміський бібліотечно-інформаційний центр знову приймав у себе гостей (фото, відео)