Героїня цього інтервʼю - дочка славутицького фотохудожника Вадима Івкіна, почала волонтерити з перших днів повномасштабного вторгнення. Хоча підкреслює, що до того моменту ніяк не була задіяна у волонтерстві. Зараз вона очолює благодійний фонд "Північний Янгол", в неї велика команда, яка займається поставками необхідного для військових, а також підтримкою цивільних, які потребують такої допомоги.
Зараз вона очолює благодійний фонд "Північний Янгол", в неї велика команда, яка займається поставками необхідного для військових, а також підтримкою цивільних, які потребують такої допомоги.
У «Великій розмові» з чернігівською волонтеркою Наталкою Орловою ми говоримо про багато важливих речей. Як все почалося, як зараз виглядає буденне життя волонтерів, про донати від чернігівців, про те, чого потребують військові, а також про плітки, «срачі» та глупі питання від людей.
- Наталя Івкіна, відома також як волонтерка Наталка Орлова. Вітаю! По-перше, що це за місце таке атмосферне? Давай пояснимо, де ми знаходимося.
- Вітаю! Ми знаходимось у нашому волонтерському хабі, де відбувається вся ця волонтерська двіжуха, основна її маса.
- Ми бачимо, що тут все навколо розфасовано, іноді нерозфасовано, а також дуже радує цей раритет – прапор на стіні з автографом Залужного.
- Так, це подарунок за співпрацю передали мені дівчата.
«ТОДІ Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ІНШОГО ШЛЯХУ В МЕНЕ НЕМА: Я НАПИСАЛА ПОСТ, ЛЮДИ ВІДГУКНУЛИСЯ, ЗАКИНУЛИ КОШТИ НА КАРТКУ, І Я ПОБІГЛА В АПТЕКУ, В МАГАЗИН»
- Пропоную трішечки розповісти про себе, чим займалася до повномасштабки, до війни взагалі?
- До війни десь протягом року я почала розкручувати клуб настільних ігор «Грай з нами!». Це до повномасштабної. До 2014 року я була, умовно скажемо, домогосподиня, копірайтер, фрілансер, писала тексти і виховувала дитину.
- Тобто, займалася звичайним життям, звичною роботою?
- Звичайним, так. 24 лютого, коли чоловік мене розбудив, сказав – війна, нас бомблять. І тоді я зрозуміла, що іншого шляху в мене нема. Я просто сіла, я побачила у фейсбуці те, що шукають ліки для хлопців, що багато поранених. Я написала пост, люди відгукнулися, закинули кошти на картку, і я побігла в аптеку, в магазин, скупила все, що було потрібно і відвезла одразу на один з волонтерських хабів, тому що я на той час була взагалі необізнана. Я відвезла туди, де, я розуміла, що дівчата дійсно працюють. Я відвезла все. Потім в другий раз. Потім я зрозуміла, що можу координувати сама, і я почала робити це: збирати запити, купувати, фасувати і розвозити.
- Але ж зараз це вже не сама, це вже ціла організація!
- Так, зараз це команда. І в нас є люди, які працюють дистанційно, тобто вони не постійно сюди приходять. Тут щодня нас троє-четверо. Ми домовляємось про збори, про посилки, про якісь заходи, і це все в телефонному форматі робиться, але досить дієво. Тому це вже велика команда.
- Це зрозуміло, що після 24 лютого 2022 року в Чернігові, як кажуть, всі стали волонтерами. Всі об’єдналися, всі повстали, місто вистояло. Далі чому люди продовжують масово цим займатися, чи є в цьому сенс?
- Сенс є. Тому що, якщо ми зупинимось, якщо рухне тил, то армія не отримає тої підтримки. Це, по-перше, не тільки підтримка тепловізорами чи дронами, це моральна підтримка також. Хлопці і дівчата, які там на лінії вогню, вони розуміють, за що вони стоять. І ми тут повинні розуміти, для чого ми це все робимо.
«МИ ЗАВЖДИ КАЖЕМО: ПРИХОДЬТЕ ДО НАС, ПОПРАЦЮЙТЕ, ЯКЩО ВИ НЕ РОЗУМІЄТЕ, ЯК ТО ВІДБУВАЄТЬСЯ, ПОДИВІТЬСЯ, ЯК МИ ПАКУЄМО, ЩО ТУТ Є, ЧОГО НЕМА»
- Я хочу проговорити на початку всі ці гострі моменти, які виникають зараз на тлі волонтерського руху, зокрема в Чернігові. Чому люди цим займаються, чи всі цим займаються з відкритим серцем, чи можливо люди переслідують корисливі цілі якісь: корочка, виїзд за кордон, тощо?
- Коректно чи не коректно так казати, але є такі, що дійсно займаються цим не від душі, для зиску. Але принаймні в моєму оточенні, ті, з ким я співпрацюю постійно, вони всі дійсно за Україну. Вони розуміють, що це важко, інколи не вигрібають, уходять в тінь, потім повертаються, набравшись сил, але вони дійсно роблять це усвідомлено. Я до речі по цьому ж принципу обираю собі партнерів: тих, хто дійсно вболіває за рідну Україну, за те, щоб наша держава була незалежна і розвивалась, а не деградувала.
- Чи має право волонтер залишати собі певні кошти, як «зарплату»?
- В нашому законодавстві є таке, що дозволяється 20% залишати фондам на організаційні, адмінвитрати. Це тому, що реально волонтер це не вигребе просто сам. Навіть, якщо власний бюджет підключить, він рано чи пізно закінчується. Але це повинно бути все ж таки чесно: якщо ти збираєш на тепловізор, то ти збираєш на тепловізор, купуєш тепловізор і передаєш тепловізор тим, кому ти його збирав. А не так, що ти збираєш кошти, а потім кошти невідомо куди діваються, і ні тепловізора, ні коштів, нічого. Це не повинно бути.
- В твоєму випадку, в випадку вашої організації як це відбувається, яка частка залишається на внутрішні потреби?
- Дуже маленька. В нас є люди, які просто намагаються допомагати, вони кажуть «це вам конкретно на ваші потреби». Якщо є якісь потреби, я просто пишу це у фейсбуці, що мені дуже терміново треба те і те, і люди допомагають. У мене є такий товстенний толмуд, я туди вклеюю всі чеки. Якщо щось без чеків, то я все одно записую, розписую, що я купила, що і куди.
- Де так грань, що «ой, ми розуміємо, що треба волонтеру дати теж на хліб». І наступним питанням «так, зрозуміло, що вони на волонтерстві собі вже хати покупували»…
- Так-так, «хата, дача і автівка». Я багата жінка! ))
- Це про тебе так кажуть?
- Мені передавали таке. Я кажу, я вже рік ходжу свою дачу нову шукаю, ніяк не можу знайти. Але я думаю, що це просто такі поодинокі випадки, тому що це люди напевно казали чи з заздрощів, чи з якихось своїх власних незрозумілих питань. Здебільшого люди розуміють, вони приходять, вони бачать. Ми завжди кажемо: приходьте до нас, попрацюйте, якщо ви не розумієте, як то відбувається, приходьте до нас в штаб подивіться, як ми пакуємо, що тут є, чого нема. Як відбувається процес, коли дзвонять «а нам треба те, і те, і те», і в нас є лише 2 години, наприклад. Або присилають медики повідомлення, що нам треба такі ліки, як ми по всіх аптеках бігаємо, збираємо, тому що тут один блістер, там один блістер. А нам їх треба, наприклад десять, і ми бігаєм, збираєм те по всіх аптеках.
- Якщо вже казати про такі «дурниці», певно що є ще безглузді питання, які люди ставлять, які бісять волонтерів. Які приклади з твого досвіду?
- Мене обминало здебільшого це, бо, слава Богу, моя аудиторія адекватна, але були питання: «Валькірія», де ж вона буде? Може їде на схід? Може туди? Я вже не витримала і написала, може вам прям координати, де саме вона? Я знаю, що вона літає, я знаю, що вона приносить користь, я чую це від хлопців, і це добре, цього достатньо.
- Тобто, коли питають куди це піде, це ж може бути секретна інформація.
- Саме так. І я не можу це казати. Я навіть у кожному зборі не пишу, якій саме бригаді ми збираю. Волонтерські сторінки, наприклад, як моя, їх явно моніторять. І питання в тому, що я буду вказувати – в тієї бригади нема тепловізора, тій треба машину, а тій я дрон зараз куплю. Нащо це знати ворогу?
Мені присилають листи-запити, ми домовляємося, далі я збираю, я звітую, я фотографую. Тобто, заплатила – зробила скрін оплати, отримала – сфотографувала, що воно ось у мене, передала – сфотографувала. Весь ланцюжок можна простежувати.
«БЕЗ ЛЮДЕЙ, БЕЗ СУСПІЛЬСТВА ВОЛОНТЕРИ ШВИДЕНЬКО СЯДУТЬ НА СТІЛЬЧИК І БУДУТЬ СИДІТИ, ЛАПКИ СКЛАВШИ, НЕ БУДЕ З ЧОГО ДОПОМАГАТИ»
- Про податкову. Остання інформація – Законопроект про оподаткування волонтерських карток. Як ти ставишся до цього?
- Я ставлюся погано, бо це вже невідомо, яке коло оподаткування. Тому що люди спочатку сплатили свої податки, коли отримували зарплату, вони вже їх сплатили. Далі вони власні кошти передають мені, я акумулюю ці кошти, щоб щось купити і знов забрати податки? Як це? Це не мій дохід. Я отримала 20 тис, і я витратила ці 20 тис. Це треба, я вважаю, удосконалювати, і не повинно такого бути. Щоб ти розумів, в мене були донати і 1 грн навіть. І бабулі кидають.
- А найбільший?
- Це конфіденційна інформація. Але багато нулів. Є люди, які долучаються і допомагають, є якісь компанії. Вони роблять це, я звітую їм особисто, і вони кажуть: ми тобі довіряємо, ми бачимо, що ти це придбала.
- Чи траплялися десь в практиці випадки нечесних волонтерів? Волонтери ж між собою спілкуються? Як розпізнати людям чесного волонтера від нечесного? Що має бути у чесного волонтера?
- У кожного питання про чесніть своє власне бачення тієї чесності. Але в цілому, для того, щоб зрозуміти, що волонтер працює, по-перше, дивіться його сторінку. Якщо людина збирає кошти, вона звітує – ось зібрали, ось оплатили. Людина оплатила, людина отримала, людина передала. Я часто навіть викладаю частини своєї бесіди з хлопцями, з дівчатами з фронту. Звичайно, я замальовую хто то писав, це не повинно бути видно, зрозуміло. Але, щоб люди бачили, що буває хлопці відпрацювали: «Все, твоя штука спрацювала сьогодні! Вогонь!» Все, супер! І я викладаю це, щоб люди бачили, що вони роблять… це не я роблю, це люди роблять. Без них – без людей, без суспільства волонтери швиденько сядуть на стільчик і будуть сидіти, лапки склавши. Не буде з чого допомагати.
- Щодо соцмереж і так званого піару, якщо можна це так назвати. Я особисто знаю таких волонтерів, котрі це взагалі не люблять. Типу: «Ми робимо свою справу, ми не афішуємо». Але також є випадки, що те ж суспільство, ті ж донори не розуміють, що роблять ці люди. Чи повинен волонтер піаритись, чи це необхідність постійно про себе нагадувати в соцмережах, або в засобах масової інформації?
- В мене була ситуація, коли мені з початку самого казали – ти піаришся. Я одразу відповіла: якби в мене б був бюджет колосальний і я могла робити це мовчки, я б жодної фотографії не виклала. І до речі, ми багато чого не викладаємо, там, де мені люди кажуть: ось тобі на це. І я закриваю тихенько запит, і все. Одна фотка буквально – і передали.
- А чому піар – це погано? Люди ж повинні знати, що роблять волонтери, знати своїх героїв в обличчя?
- Просто у нас піар сприймається в не дуже хорошому контексті, тому що люди хочуть собі рекламу, ім’я. А скільки людей реально не піариться? Скільки людей було, хто розвозив їжу, і них на сторінках цього нема. Вони просили по знайомим, також свої закрома розгрібали. Я знаю багатьох таких. Тому ми звітуємо, тому що це необхідно, щоб люди бачили і розуміли.
«ЯКЩО МИ ПЕРЕСТАНЕМО РОЗПОВІДАТИ ПРО ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ, ТО ПРО НАС МОЖУТЬ ДІЙСНО ЗАБУТИ»
- Про конкуренцію. У волонтерській галузі може бути конкуренція, є таке щось?
- Для мене нема. Але думаю, що у когось може таке бути. Не знаю, чому так відбувається. Ми робимо одну справу, і звичайно, що один волонтер не може все коло охопити. У кожного, як кажуть, своя аудиторія може бути. Одні тим допомагають, інші іншим. Якщо до мене приїдуть інші волонтери і скажуть: «Наташа, в тебе є борошоно чи мед? Я тим-то хочу зробити смаколики.» Я попрошу і передам. Це все одно допомога, все одно поїде туди. Тому моя позиція, що не повинно бути тут конкуренції.
- Яка ситуація у Чернігівському середовищі? Тут все нормально чи є якісь «срачі»? Я чув такі моменти, що люди в соцмережах можуть гавкатись, але все одно одне одному допомагають, коли настає якась потреба.
- Я думаю, що і таке є, так. Розумієш, може бути так, що твоя і моя думка вони різні по якомусь питанню, але ми з тобою при цьому не сваримось. Ми можемо посперечатись, це може виглядати, як сварка, але якщо я до тебе приходжу і кажу, що мені потрібна твоя допомога, нормальна людина скаже: в мене є, і я допоможу.
- Обговорили вже такі моменти слизькі, а тепер актуалочка: хто донатить, хто збирає зараз?
- Збирають звичайні люди, підключається бізнес, є ті, хто пропонує свою продукцію безкоштовно. Я дуже вдячна!
- Міжнародна допомога, Італія, Америка?
- А це від людей. Це звичайні люди, це не якісь корпорації потужні, чи якісь там фонди. Просто вони дивились сторінку, хтось знайомий, хтось виїхав з Чернігова. У нас є Німеччина, Чехія присилали, Америка, з Польщі, з Японії підтримка була. Люди просто знають.
- На твою думку, чи не спав зараз цей інтерес, ця цікавість до України за кордоном?
- Як тобі сказати… Всі втомились від війни , я думаю і волонтери, і всі. Є такі моменти, не будемо брехати, ми всі втомились. У когось вже своє життя, свої питання, але все ж таки люди відгукуються, тому треба постійно про себе нагадувати. Якщо ми перестанемо розповідати про те, що відбувається, то про нас можуть дійсно забути.
В ті перші важкі 37 днів, які ми були тут в облозі, люди допомагали активно, тому що ми реально були в такому положенні. Зараз напевно може бути перенаправлення коштів туди, де більш гаряче. Але я дуже вдячна людям, тому що збори я закриваю.
- Ми казали про закордон, а у нашому суспільстві теж втомилися?
- Всі втомились, але є розуміння того, що нам це необхідно. І тому люди продовжують наскільки це можливо. Є такі, які пишуть, вибач, я не можу більше. Я кажу, мені будь-яка сума, 5 грн, якщо тисяча людей по 5 грн, це вже нормальна сума, це вже 5 тис. Тому я вдячна за будь-які донати, за будь-які суми, за те, що люди приносять, привозять, навіть, якщо то пара шкарпеток чи пара шоколадок. Все одно, якщо їх нема, мені треба десь купувати і за щось купувати.
«БУВАЄ ТАК, ЩО ВИДАЛИ ШОЛОМ, А ШОЛОМ З ПРОСТРІЛЕНОЮ СКРОНЕЮ»
- На що зараз найбільші потреби, що зараз збираєте?
- Дрони, тепловізори, акумулятори до дронів. Дрони, дрони, дрони – це в мене постійно, і ще прилади нічного бачення. Я розумію ціну дрона і тривалість його життя в умовах війни. Але просто це необхідно, без цього зараз війна буде програна. Тому що це не Друга світова, коли була тільки наземна розвідка, або літаки, які було видно. Зараз все інакше, все набагато складніше. І тому ми повинні прийняти це: навіть, якщо це витратний матеріал, він необхідний, він рятує життя.
- Дрони, тепловізори. А так, в принципі всі вже забезпечені захистом, одягом?
- Буває так, що я терміново збираю на шолом, або, наприклад, на плитоноски, на плити. Це поодинокі випадки, але я збираю. Тому що буває так, що видали шолом, а шолом з простріляною скронею. Частково є якісь проблеми, частково я питаю, кажуть – нормально, забезпечили. Тут я не можу дати цілісної картинки, напевне все залежить від керівництва військового. Ті хлопці, з ким я спілкуюсь, слава Богу, більш-менш все так.
- Але ж ми бачимо тут у тебе на складі навколо багато гуманітарки. В принципі, чи є ще потреба в таких звичайних речах, які ми бачимо навколо: їжа, одяг, підгузки?
- Підгузки для дорослих – це взагалі дефіцит. Ось їх присилають мені невелику кількість. В мене є група, скажімо так, людей, які лежачі, і вони вже не встануть. І я розумію, що рідним дуже важко не тільки купувати це, а обслуговувати цю людину. І ці підгузки хоч якось полегшать це. Тобто людина не купила підгузки, бо я їй дала, а вона десь задонатила – це такий колообіг.
- Такий момент тоді, що НЕ треба, в чому вже нема потреби?
- Одяг не треба. Якщо просять одяг, я або перенаправляю, або конкретно збираю те, що мені треба: одяг такого-то розміру, на такий-то вік.
- Волонтерство – це ж не про те, що «у мене залишилось щось старе, мені шкода викидати, я понесу волонтерам», так?
- Так. Я всім кажу, що ми не смітник. Якщо вам соромно одягнути цю річ на себе, не несіть її. Просто є люди, яким шкода викинути, вони несуть сюди, потім вони собі в голові кажуть «я зробила добре діло, тепер я можу дозволити собі щось купити». Ви і так, якщо є кошти, можете собі це купити, не робіть клопоту ні нам, ні собі якогось сорому, віднесіть на сміття і все. І на цьому історія закінчується.
- Що з продуктами, теж не треба?
- По продуктам завжди іде: мівіна, консерви, чай, кава – це обов’язково, солодке, згущене молоко, каші швидкого приготування. Скло не приймаємо, тому що дорогі на сході важкі, і довезти щось у скляній тарі складно. Взимку ми брали домашні ковбаси, якісь деруни, котлетки, бо було холодно, і продукти не псувались у дорозі, а зараз не беру. І прошу людей не витрачати зараз на це кошти. Перед самою відправкою ми якусь ковбасу купуємо завакуумовану чи м’ясо якесь.
Але нас є хлопці, які тут не далеко знаходяться. Ми їх теж постійно підтримуємо. Я тоді пишу пост, і дівчата готують і картопляники, і вареники, і млинці, і пироги.
- Малюнки дитячі – актуально?
- Актуально завжди, і малюнки, і листи. Хлопці мені навіть присилають конкретно пост: «Не знаю, хто то писав, але читав зі сльозами». У нас дівчата роблять листи в шкарпетки, коли відкривають, а там записочки якісь. Або пряники з написами теж приносять. І малюнки. Ми на кожну коробку клеїмо малюнок, і це вже, як кажуть, фірмове пакування. Воно приїжджає, і вони вже бачать, що це волонтерське.
- Отже, якщо підсумувати, що зараз треба від людей? Зробити таку пораду, що нести, або гроші краще донатити?
- Я завжди кажу - питайте! Тому що сьогодні є одна потреба, завтра може бути інша потреба. Грошові донати звичайно всі йдуть не ремкомплекти, на тепловізори, на оце все.
Це універсально. Якщо ви не можете нічим допомогти, ну хоча б 20 грн скиньте. Припиніть думати, що вони нічого не зроблять, ніякої погоди. Вони роблять погоду насправді.
«Я ДЕНЬ МОВЧУ, НЕ ВІДПОВІДАЮ НА ТЕЛЕФОН, КАЖУ ВСІМ – ПИШІТЬ, БЕРУ ФОТОАПАРАТ І ЙДУ НА ПРОГУЛЯНКУ»
- Що кажуть військові по ситуації? Ви спілкуєтесь, є ж певний фідбек? Що зараз у хлопців, який настрій?
- Я не можу того казати. Зворотній звʼязок є завжди, звичайно. Буває вночі навіть, коли вони можуть виходити на зв’язок. Я не можу нічого сказати. Хай перемога прийде, а потім будемо розмовляти про фідбек і про все.
Ми намагаємося підтримувати тих, хто на фронті, щоб хлопці знали. Тому я й кажу, що тил має бути міцний. Люди повинні єднатись для того, щоб хлопці там на лінії вогню розуміли для чого все це відбувається. Вони може не розуміють ЧОМУ це відбувається, тому що ми нікого не чіпали, але ДЛЯ ЧОГО, вони повинні розуміти. Заради чого.
- Тут розуміння просте: у одного маніяка в голові СРСР ще залишається.
- Нажаль він не один. Це не один Путін стріляє. Це не він прийшов вбивати, прийшли люди.
- Про тил. Чи вистачає ще часу в тебе на щось крім волонтерства, особисте життя, хобі, якесь перезавантаження?
- Рік, навіть більше, півтора року 24/7 звичайно важко. Я не буду казати, що в мене нема такого – прийшла, впала, все, не хочу нікого бачити і чути. На нервовому в мене зараз не дуже гарно зі слухом, насправді. Це так, є таке. Можливо я не хочу вже чути телефон, тому що в мене 24/7, тоді я кажу, що беру відпустку. Я день мовчу, не відповідаю на телефон. Я кажу всім – пишіть, і я беру фотоапарат.
- Оце твоє хобі?
- Так, це з дитинства.
- Це від батька, бо батько відомий фотограф?
І дід фотографував. Я беру фотоапарат, просто йду на прогулянку. Або якщо це влітку, я можу піти на рибалку.
- Після перемоги, ким ти себе бачиш, чим будеш займатися, коли все буде нормально, і не треба вже буде збирати речі комусь?
- Ти знаєш, я думаю, що я піду в творчість. Я, по-перше, пишу вірші, я пишу сценарії. Не професійно, але я пишу театральні. Я дуже люблю фотографію. Чому до речі з’явився фонд. Чоловік сказав, тобі подобається допомагати, займатись всім цим, то йди, реєструй, створюй і працюй в цьому напрямку. І я б мабуть робила якісь соціальні проекти, направлені на розвиток, на пробудження свідомості, для того, щоб у майбутніх поколінь, які виростуть, не було питань, що Україна – це Україна, окрема, незалежна країна.
- Це окреме теж питання: що має змінитися після перемоги? Якими ми маємо бути?
- Перше, що прийшло в голову, ми повинні перестати бути таким жлобами. От реально, це коли «моя хата скраю». Вивіску бачиш? Моя хата всюди! Ми повинні навчитись не конкурувати, а взаємодіяти. Ми повинні навчитись поважати історію, і навіть, якщо в цій історії щось було погане, ми все одно повинні навчитись це поважати, робити висновки і рухатись далі, враховуючи ці висновки, які ми зробили. А ми постійно топчемося на місці. Ми все перекреслили, зараз побудуємо! Тут не побудувалось, прийшла наступна влада. Зараз все перекреслимо і побудуємо! І ми постійно в стані «щось перехрестимо», до стану «будуємо» ми ще не дійшли. Сподіваюсь, що ми все ж таки до цього стану дійдемо.
- Це щось радянське «До основанія… а за тєм…»
- Так. Нажаль, я розумію звідки це. І російськомовні ми чому? Тому що це штучно зроблено. І нас до цього стану, що ми постійно конкуруємо і ламаємо все, теж штучно змусили, бо не вчили жити інакше. Це як постійно люди бідкаються, тому що їх не вчили, що можна бути щасливим в тих умовах, які вони мають. А зараз ти виходиш і розумієш – блін, класно пташки співають!
- Особливо це відчувалося під час облоги…
- Так. Коли бомблять, а ти чуєш, що птахи співають.
- Це окрема тема, я думаю в багатьох чернігівців є що згадати з цього приводу. Дякую за розмову, Наталко! Наближаємо перемогу, донатимо, збираємо, підтримуємо військо, і все буде добре!
- І віримо! Головне вірити. Вірити і діяти!
