712 днів великої війни та невпинної допомоги: Історія про справжню незламність жінок-волонтерів зі Славутича

Ця історія про справжню незламність, про жінок, на чиїх плечах тримається весь світ. Про них не знімає телебачення, їм не дають винагород, грамот, подяк. Вони не отримують зарплати за свою працю.

Ця історія про справжню незламність, про жінок, на чиїх плечах тримається весь світ.

Про них не знімає телебачення, їм не дають винагород, грамот, подяк. Вони не отримують зарплати за свою працю.

Вони не люблять фотографуватись. Не шукають визнання та не піаряться на війні. Вони просто 712 днів тихо, мовчки роблять свою справу. Допомагають ЗСУ та волонтерять. Щодня з 9-ї години ранку і до пізньої години ночі. Вони просто роблять свою роботу, люблять свою країну і чекають на таку важливу Перемогу. Бо не розуміють, як можна інакше. Я дізналась про них випадково. Побачивши пост у Фейсбуці, вирішила познайомитися з ними ближче.

Зайшовши в невеличке приміщення, відоме славутичанам, як колишнє приміщення міського ветеринара, побачила купу мішків, картону, коробок, пробираючись через заставлений, на перший погляд, непотребом коридор, перше, що втрапляє в очі, велика кількість баночок, наповнених картоном. Окопні свічки, коробки, коробки, коробки, мішки, мішки, мішки, а далі малюсіньке приміщення, в якому три жіночки привітно кажуть «Заходьте, доброго дня!». Позитивні, незламні, але очі втомлені.

У волонтерському «штабі» Поліського 2, ніде навіть розгорнутись, газова плитка, духова піч, стіл, на якому готують, та безліч вже приготованих на відправку хлопцям коробок з печивом, солодощами, одягом та іншими, такими потрібними нашим бійцям речами. Поки я дивуюсь кількості «запасів» та в цілому умовам, жіночки енергійно готують, Саша та Інна вимішують тісто, Алла нарізає сало. Робота кипить!

Хочу одразу зробити фото, але дівчата соромляться, не хочуть фотографуватись. Пропоную зняти відео, де будуть тільки їх руки. Погоджуються. Та і руки у нас втомлені, кажуть. Але добре, знімайте. 

Волонтери з поліського 2 – Хто вони?

Алла, Саша та Інна, з якими ми вже познайомились славутичанки. Волонтерством зайнялися з першого дня війни. Загалом їх команда складається з 6 учасників, але не всі хочуть афішувати свої імена, серед постійних членів команди є наіть 83-річна бабуся, але зараз вона захворіла.

До речі, завдяки їй я і дізналась про їх команду, Ліза, четвертий та постійний член «штабу», виклала на своїй сторінці відео, з цією бабусею, яка крутить вареники, і ми зробили публікацію про це на нашому сайті. 

Звідки дівчата дізнаються кому потрібна допомога

- Розкажіть про свою роботу. Для кого ви зараз готуєте допомогу? 

Розповідає Алла:

- Є така група у вайбері, називається "Незалежні волонтери". Туди надсилають запроси госпіталі, у яких перебувають наші військові. Ми регулярно допомагаємо госпіталю Мечникова, в Дніпрі, та іншим госпіталям у цьому місті, Харківському госпіталю, а також лікарням у Херсоні та Лозові. Наша допомога охоплює різні сфери - від основних потреб взуття та білизни до надання ліків та гігієнічних засобів. Це нагальні потреби, те, чого наразі не вистачає «катастрофічески». Зараз акцент на туалетному папері, вологих серветках, зубних пастах, носках, футболках, чаї та каві. Ми намагаємось закрити саме цю потребу.

Щоденно ми стикаємося з великою необхідністю в білизні, нитках, а також в медичних товарах для найважчих пацієнтів.

Ми не тільки збираємо речі, але й створюємо їх своїми руками. Від в'язання носків та трусів до виготовлення різноманітних речей - ми робимо все можливе, щоб підтримати тих, хто цього потребує.

З миру по нитці - голому сорочка. Створення "штабу з допомоги"

- Розпочинали ми у мене у квартирі, розповідає Алла. Згадує як важко було спочатку.

Поки спілкуємось до штабу періодично хтось заглядає, двоє чоловіків, взялись допомогти волонтеркам зробити полички у приміщенні. Місця дуже мало і жінки дуже радіють чоловічим рукам.

Питаю, хто все ж таки був ініціатором вашого об’єднання?

Алла продовжує розповідь:

- Мені зателефонували знайома, спитала, чи вмію я в’язати носки? Я відповіла, що не в’яжу вже 15 років, бо сліпа. Але ж почала в’язати. А потім навіть і не знаю якось воно пішло, збирали одяг, Ліза запропоновувала крутити окопні свічки.

-Хто виділив вам приміщення?

- Ми звернулись до ЖКЦ, сказали що нам треба приміщення. Вони відповіли, що ця власність наша. Ви володарі будинку, тож можете зайняти це приміщення. (Прим. Більшість жінок є мешканцями будинку, в якому розташований "штаб")

Про початок війни та готовність допомагати

Як тільки почалось повномасштабне вторгнення, ми не були до цього готові, розповідають жінки.

- Ми не думали, що буде війна. Потім, ми думали, що це на тиждень. Почали готувати їжу вдома для нашої тероборони.

- Відрами кришили вінегрет - згадує Інна, готували ночами. І капусняки й картоплю, і капусту квасили. Готували з продуктів які були вдома. Варили всі крупи, макарони, готували, що у кожного вдома було. Коли продукти закінчились, ми дали вже оголошення, щоб люди несли те що є, адже треба чимось годувати наших хлопців.

- І на нас викликали поліцію згадує Алла. Якийсь чолов’яга вирішив що ми захотіли збагатись.

- Навіть за барки Аллу брав, кричав щось - продовжує розповідь Інна. Тож усяке бувало...

- Дякувати Богу що ми дачниці, тож були запаси овочів, з яких ми й годували хлопців. - розповідає Інна

- Огірки в банках, компоти варили з сушки, бутлями носили хлопцям! В мене ліфт не працював, згадує Інна, на 7 поверсі, тож ми з чоловіком пішки з 5-літровими каструлями, ще гарячими, несли хлопцям. Вони ж вночі працювали, ті кляті дрони збивали.

Як дівчата звертались за допомогою до мерії

- Чи допомагає вам міська влада? Як ви фінансово витягуєте все на собі?

Дівчата сміються. Кажуть що це окрема тема.

- Ходили ми двічі. Двічі отримали дві дулі. Більше не підем - каже Алла.

- Вперше коли пішли, нас вислухав перший заступник міського голови, але одразу сказав: "грошей на це немає". Ми відповіли що прийшли не по гроші, будь-яка допомога яку ви надаєте, ми приймемо з великою вдячністю. Пообіцяв розглянути питання. Коли пішли вдруге, відповідь була вже більш конкретною: "З моєї заробітної плати вираховують на війну, я свою лепту вніс, а все інше, то ваша особиста ініціатива".

Дивуючись розповіді питаю:

- Невже ніякої допомоги не було виділено зовсім?

- Нічого, ні разу, ні граму - каже Алла.- Правда, згадує, одного разу приходив депутат Юрченко, приносив нам одяг для бійців. Питав які ще маємо потреби, ми розповіли що потрібні корсети для лікування поранених, потрібно було 9 500 гривень. Він порадив звернутись до міської ради.

Звісно, результат очевидний, жінки назбирали гроші самі, а якщо точніше, Алла розказала що позичила у куми цю суму, а потім вже віддавали як могли.Так жінки зрозуміли, що допомоги від влади можна не чекати.

Тут у розмову включається Інна:

- Алла, чому ж ти не розповідаєш як плакала? Як сиділи без нічого? Бились як риба об лід, як починали самі?

Мовчать.

Питаю: - Тобто усі запити та фінансові питання ви закриваєте самотужки? Як ви з цим справляєтесь?

Алла продовжує:

- Нам дуже допомогла Світлана Грабовець. Вона написала листи на АРС і на ЧАЕС, щоб ми могли їздити туди та торгувати. (Прим. Дівчата виготовляють різні поробки, декор та їжу, продають ці вироби а з виручених коштів закривають потреби ЗСУ. Про це буде йти мова пізніше.)

- АРС відгукнувся просто фантастично. Дай їм Бог усім здоров'я - каже Алла.

- Ми висловлюємо їм велику подяку,- продовжує розповідати вона.

Дівчата дуже вдячні усьому колективу АРСу. Як тільки вони до них приїздять, керівництво разом з працівниками радо зустрічає волонтерок. Ставлять столи, друкують оголошення і звісно купують та донатять. Зараз у дівчат значно розширився асортимент товарів на продаж, з гордістю діляться, що торгуючи в АРСі, за раз можуть заробити понад 20 000 гривень.

[GALLERY-305]

Фото з Ярмарку у АРСі з особистого архіву дівчат.

- За два дні запит закривали! – вигукує Інна. Купили зарядну станцію.

Згадують теплими словами чоловіка, на ім’я Іван Іванович, який завжди приходить на їх імпровізований ярмарок, та купує 3 чебуреки за 1000 гривень.

Але як то кажуть, не все коту масляна. Керівництво ЧАЕС, зі слів волонтерок, відмовило у проведенні подібних ініціатив вже тричі. Пояснюють це, секретністю та приватністю підприємства.

Хто ж підтримує волонтерок? Вдячності та трохи гумору

Допомагає перша школа, вони самі організують ярмарки, а вилучені кошти спрямовують волонтеркам, та вже декілька разів запрошували дівчат самім проводити ярмарок у школі.

- 45 хвилин торгуємо, а майже 8000 виручки! - з вдячністю розповідає Алла.

Фото з Ярмарку у 1 школі з особистого архіву дівчат.

- 4 школа (Прим. нині ліцей БезМеж) також долучились до допомоги. Дякуємо їм. Передали й кошти, допомагали й раніше і зараз.

- Садочок Маріте, також постійно на волонтерському зв’язку, ніколи не відмовляють, та приймають участь у наших ініціативах.

Починаючи згадувати, тих кому мають подякувати, Алла розказує про допомогу від КП "Славутич-Водоканал":

- Велика вдячність Яші Яковенко (Прим.Яковенко Яків Григорович, Начальник відділення "КОС" у КП "Славутич-Водоканал") Слава Богу що він є! Він прислав робочих нам, саме зараз вони майструють полички, заправляв газовий балон, завжди відгукується, якщо нам треба кудись поїхати. Каже: Без проблем!

До розмови приєднується Ліза:

- До речі, з депутатів нам допомагає ще Арефьев та «Аріва». Вони відгукнулись та дозволили поставити бокси у своїх магазинчиках, для збору коштів, допомагають з деякими технічними кулінарними процесами, за рахунок їх обладнання у пекарні.

- Були б без транспорту - пропали б! - каже Алла.

- Велика вдячність КП ДЕУ, вони допомагають і з транспортом і з погрузкою, хлопці тягають наші коробки, допомагають з відправками. Вони нас "тягнуть" вже два роки, як "положено".

Згадують допомогу від Добринінського дитячого садка, кажуть що колектив збирав баночки для окопних свічок, віск та допомагали з виготовленням.

Передають вдячність Дудінській Валентині та Віктору Одиниці кажуть, що у них двостороння співпраця, допомагають один одному.

- Волонтерська організація "Соняшник" (займаються плетінням маскувальних сіток та допомогою ЗСУ) Ірина Козинець та інші дівчата, також молодці, завжди на зв’язку, допомагаємо один одному - розказують дівчата.

Висловлюють вдячність "Аврорі" за безкоштовно надану макулатуру, згадуючи, як до цього вимушені були самі лазити по смітникам та збирати картон для окопних свічок.

Ліза висловлює вдячність Ларисі Маслій (директорка ККК) та Наталії Шумейко (директорка ПДМ), каже що вони ніколи не відмовляли їм у допомозі:

- Ми бачимо що у них буде проводитись якийсь захід, телефоную, питаю, чи можемо ми поставити наш стіл, щоб продавати вироби, вони завжди відповідають позитивно.

[GALLERY-306]

Фото з Ярмарку у ККК з особистого архіву дівчат.

Славутицька компанія "ГЛОРІ ВЕГ", пообіцяли допомогти з картоплею для захисників.

До речі, скоро на нашому сайті вийде велике ексклюзивне інтерв’ю з засновниками компанії "ГЛОРІ ВЕГ" Любою Піскуновою, та Томасом Карпентером, у якому вони розкажуть багато цікавого про філософію та цінності компанії. Про створення бізнесу в умовах війни, та про те, чи є майбутнє для підприємців у нашому Славутичі.

Слідкуйте за нашим сайтом, щоб дізнатися більше про історію успіху "ГЛОРІ ВЕГ" та їх важливу роль у підтримці захисників.

- Розкажіть, а яка у вас пенсія? Як ви взагалі примудряєтесь надавати таку велику допомогу, потрібно ж ще й жити на щось?

Алла сміється, каже:

- У мене нема пенсії, але є чоловік, дай йому Бог здоров’я, він працює і отримує пенсію, ото поки забезпечує мене, так і виживаю. Що з нами буде, не повмираєм! Поки чоловік заробляє, будем жити!

[GALLERY-307]

Фото з майстер-класу по виготовленню окопних свічок у ПДМ з особистого архіву дівчат.

Про те, чому не можна ділити захисників на «своїх» та «чужих»

Дівчата акцентують увагу на важливості допомагати не лише своїм «землякам», а й усім захисникам, незалежно від місця походження. Вони наголошують, що важливо не ділити бійців на "своїх" та "чужих". 

Але, на жаль, не всі люди поділяють цей підхід. Іноді є непорозуміння та недовіра, особливо коли йдеться про допомогу бійцям з інших міст.

Алла розповіла, що нещодавно, під її постом про заклик допомоги пораненим захисникам у Хмельницькому, залишила коментар жінка, яка висловила обурення, щодо доцільності надання допомоги хлопцям з іншого міста. 

- Хіба ж так можна ділити? Обурюється Алла. – Невже є різниця де народилась людина, яка наразі стоїть на захисті нашої країни і ризикує своїм життям, щоб врятувати нас?

Дівчата з Максимом Клушиним, якому збирали на авто. Фото з особистого архіву.

Розповідь Алли перебиває відвідувач штабу, жіночка на ім’я Наталія, яка навідалась до волонтерів з великим пакетом смаколиків для захисників. Я спитала у Наталії як вона дізналась про волонтерський штаб: 

- Я прочитала у фейсбуці пост. Вирішила допомогти. 

- Ось вам, принесла – звертаючись до волонтерів каже Наталія - А ось це, (дістає з пакет з зажимами для хлібу, біленька проволока якою закручують пакет з батоном) Я побачила що вам таке дуже потрібно, збирала собі, щоб помідори на дачі підвязувати, але ж вам потрібніше. Тримайте. 

Дівчата дякують і розповідають, що саме з цього, з таких людей і складається робота їх волонтерського «штабу». 

- Зранку 7 кілограм рису принесли, приходила переселенка з Запоріжжя. Ми крупи відправляємо на Київ, там з них варять супи для ЗСУ. Принесла креми для бриття для хлопців, мило.

Ось так потрошки, кожен хто чим може і робиться Велика справа. 

- Ми 4 мішки горішків назбирали – каже з гордістю Алла, з них батончики енергетичні виробляють. А меду скільки нам нанесли! Ми його банками і відправляємо хлопцям!

Поки розмовляємо дівчата повним ходом пакують коробки на відправку, вирішуючи як краще покласти туди дитячі малюнки, щоб не замастити. 

Про плітки й зарплату волонтерам

- Найсмішніша з усіх пліток, була про те, що Зеленський виплачує нам зарплату, бо інакше ми б тут не робили - сміється Інна.

- Нам зателефонувала одна жіночка, і розпитувала, скільки нам платять. Я каже, прийду до вас допомогти, але ж ви скажіть скільки вам платять. Ну ми звісно відповіли як є, що ніхто нам не платить. Що ми все робимо з власного бажання і для Перемоги. Вона відповіла що ні, не прийду до вас.

- Ми не ображаємся. Ми розумієм що це дійсно важко - каже Інна. Свічки крутить - важко, воно коптить, воняє, руки болять, стомлюються. Була одна жіночка, прийшла покрутила трохи й пропала на 3 тижні, сказала потім, що у неї 3 дня руки боліли. Але ж ми вдячні й за це.

Супи швидкого приготування, які робили дівчата.

Про відправки поштою

Волонтерки розповіли, що завдяки ініціативі компанії "Нова Пошта", відправки на фронт - безкоштовні.

- Спочатку, було дуже важко, згадує Алла, - Ми не знали чим заплатити, це було страшне.

- Ми за одну відправку, надсилали по півтори тони, а це 3-4 тисячі за послуги пошти! - це було складно. У ті часи дуже важко було зібрати такі кошти, ми просили людей. Ми публікували у Facebook, що у нас є постільна білизна для поранених, труси і викладали фотографії, прохаючи допомогти відправити, бо відправка дуже дорога. У нас було 30 мішків, 40-50 мішків, якщо не помиляюсь. І якось ми збирали. - розповіла Інна.

А потім з’явились промокоди від Нової Пошти, за що велике дякуємо цій компанії, стало значно легше.

І знову до «штабу» прийшли відвідувачі. Чоловік і жінка зі здоровезними пакетами принесли теплий одяг. Кажуть, пригодиться.

Волонтерки щиро подякували Тетяні та Рафіку та розповіли що ця пара, неодноразово навідується до «штабу» та завжди допомагають.

- Вони знайдуть куди пристроїти, Комусь згодиться одяг, може переселенцям – каже Рафік та сміється.– А пробки, ми ще не назбирали, скоро принесем, додає чоловік. (Прим. Йдеться мова, про зібрані пластикові кришки, які за гроші здають на переробку)

Як допомогти?

Жінки розповіли, що деякі магазини та супермаркети міста дозволили поставити у себе «коробки добра», в які кожен, може покласти якісь продукти, або гігієнічні засоби для захисників. Дякуючи не байдужим славутичанам, вдається зібрати значну допомогу. 

Також завжди актуальною є потреба у продуктах харчування, гігієнічних засобах, вологих серветках. Принести це можна самостійно до Поліського 2. (Колишній кабінет ветеринара).

Будуть вдячні тим, хто готовий приєднатися та віддати годину свого часу, щоб просто допомогти. Робочі руки завжди потрібні, і ваша добровільна участь може мати величезне значення для тих, кому ви допомагаєте.

Дівчата постійно роблять лотереї на своїй сторінці у фейсбук. У яких розігрують вироби з бісеру, м’які іграшки, та багато іншого. Правила прості, зробіть донат, та отримайте можливість виграти цінний приз. Абсолютно всі кошти зібрані з таких акцій йдуть на потреби ЗСУ.

- У нас є смішна історія про колообіг допомоги – розповідає Олександра. У наших лотерейках часто приймають участь військові і коли вони стають переможцями, то просять цей приз залишити на наступну лотерею, тобто не забирають його. Один з військових, котрому ми збирали на авто, приймав участь у лотереї, кошти з якої йшли на потребу іншого військового. Я йому пишу, ти куди кидаєш гроші, тобі ж самому потрібні. Він відповідає, так а тому ж хлопцю, також потрібні. Допомогаю чим можу, каже. – розповідає і сміється Олександра. 

Наразі жінки збирають кошти на тепловізійний приціл Delta TWS 50 XL/LRF захиснику Харківщини.

Орієнтовна вартість ~150 000 грн. 

Допомогти можна надіславши кошти на банку

БАНКА

або за номером карти: 5375411214437258

Приєднуйтесь до группи Волонтерів з Поліського 2 у Фейсбук, долучайтесь до допомоги ЗСУ та наближайте нашу Перемогу разом!

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: