Сьогодні у рамках нашого проєкту "Нові Славутичани" ми познайомимо вас з Христиною Коріш, яка переїхала до міста Славутич з Одеси чотири роки тому, ще до початку Великої війни.
Учителька вокалу за фахом, вона поділиться своїм досвідом та враженнями від роботи та життя у нашому місті.
Розкажіть про себе, звідки ви переїхали до Славутича та як давно?
- Я приїхала з Одеси. Переїхали ми вже 4 роки тому, до війни. Маю доньку та чоловіка, закінчила училище імені Константина Федоровича Данькевича в Одесі. Працюю вчителем вокалу у ПДМ, за отриманим дипломом.
Моїй дочці п'ять років, ходимо в садок, відвідуємо різні гуртки. У нас є об'єднання "Мері Поппінс", у Палаці Дітей та Молоді, де діти від трьох з половиною до шести років ходять, займаються співом, малюванням, тож моя дитина теж приєдналася. Ходимо розвиватися, вивчаємо танці та багато іншого.
Фото з власного архіву Христини Коріш
Що вас вразило чи вражає у нашому місті?
- Якщо порівнювати співвідношення між Одесою і Славутичем, то тут дуже спокійно. Тут не так багато злочинності, на відміну від нас, і взагалі дуже чистенько. Порівнюючи з Одесою, життя у Славутичі мені більше подобається. Я не боюся виходити на вулицю. У Одесі може бути різне, а тут все набагато спокійніше. Я впевнена, що коли моя дитина виросте, вона зможе самостійно ходити в школу. Я не буду за неї перейматися. Мені подобається цей спокій. Звісно, не зараз, в час війни, через всі ці сирени й таке інше. Але, взагалі-то, тут завжди спокійно. Можна пройти пішки до кінця міста, не так, як в Одесі, де доводиться користуватися трьома-чотирма маршрутками. У нас все чудово. П'ять хвилин і я на роботі. Мені це дуже подобається.
Розкажіть про вашу роботу у Славутичі як педагога з вокалу
- Перший рік, коли я прийшла сюди на роботу, був дуже важкий, бо мені здавалося, що я не зможу впоратися з цим. Головною проблемою була відсутність учнів, я все думала Боже, як їх тут знайти? Давали оголошення про набір до гуртка, але, чомусь йшло дуже мало дітей. Я думала, що я роблю щось не так, можливо це проблема у мені, було дійсно важко. Проте, наступний рік був вже іншим.
Христина розповіла, що не дивлячись на війну та мінімальну кількість культурних заходів у місті, колектив намагався брати участь та виступати де тільки можна.
- Мої діти співали на благодійних ярмарках, мініконцертах у місцевому парку, ми шукали будь-яку можливість показати себе та свої таланти, адже для дітей які займаються співом, дуже важливо саме практика, концерти, виступи, це досвід і це дає дітям відчуття важливості, що вони займаються с педагогом не для галочки...
Тож про гурток «Slav Voice» почали дізнаватись, і вже у вересні наступного року діти почали приходити. На даний час запис до педагога майже повний.
Фото з власного архіву Христини Коріш.
- Сьогодні я вже дійсно можу сказати що працюю з задоволенням і не переживаю, сміється Христина.
Педагог розповіла що дуже відповідально ставиться до своїх дітей, відчуває радість від того, що може допомагати їм, навчати співу.
- Ми вже один одного добре знаємо, вже звикли. Ми уже як сім'я, кожна дитина має свій характер, до кожної у мене свій індивідуальний підхід, але ж і усі вони мої улюблені діти.
- Тепер я спокійно працюю, не переймаюся тим, що щось може піти не так. Діти мене люблять, і це надихає мене. Я відчуваю їхню енергію, і це як бумеранг – я їм даю свою енергію, а вони мені повертають. Тепер ми активно розвиваємося, беремо участь у онлайн-конкурсах. Я вже не боюся, тому що отримала досвід, і тепер ми навіть перемагаємо.
Цього року колектив взяв участь у конкурсі "Енергоатом Джуніор" і отримав перемогу!
Фото з власного архіву Христини Коріш. Нагородження учнів Христини у рамках проєкту Енергоатом Junior: "Все Буде Україна" 27.02.2024
Фото з власного архіву Христини Коріш. Нагородження учнів Христини у рамках проєкту Енергоатом Junior: "Все Буде Україна" 27.02.2024
- Це величезне досягнення для нас. Ми отримаємо дипломи, подарунки і продовжуємо виступати на концертах. Батьки також дуже підтримують нас, і це дуже важливо мати їхню підтримку та визнання для наших зусиль.
Заняття Христина проводить заняття не лише для дітей, у рамках вокального гуртка «Slav Voice» педагог навчає співу і дорослих. Якщо ви відчуваєте у собі потенціал виконавця та не знаєте, що робити, якщо у вас співає душа, приєднуйтесь до колективу "Перлини", у якому жінки 50+ також навчаються у Христини.
Як ви взаємодієте з місцевою громадою?
- Дуже вдячна директорці ККК Ларисі Маслій, вона неодноразово запрошувала виступати моїх дітей та мене як вокалістку. Я виступала в них у благодійному концерті до дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Потрібна була тематична пісня на вірші Шевченка. І я там заспівала «Думи».
Христина поділилась, що важливим моментом у таких заходах є ставлення організаторів до запрошених артистів. Звісно, не треба стелити червону доріжку, але ж ставлення має бути «людським».
- Завжди дуже радію нашій співпраці з ККК, вони гарно ставляться до дітей та завжди підтримують їх символічними грамотами та солодкими подяками за участь. Навіть мені, дорослій жінці, яка брала участь у їх концерті дали грамоту та подяку за участь. Це звісно дрібничка, але ж як це приємно та важливо, коли тебе та твоїх учнів цінять.
Фото з власного архіву Христини Коріш
У яких найближчих проєктах та концертах ви плануєте виступати зі своїм колективом?
- У ПДМ планується благодійний весняний концерт, звісно дату й час ми не можемо афішувати, скажу приблизно, що це буде десь у другій половині березня, у Палаці буде висіти афіша, на якій ви знайдете всю інформацію. Це буде дуже класний захід де будуть виступати вихованці ПДМ. Тому так було б чудово, якщо люди прийшли подивитися, підтримати. Для нас це дуже важливо!
Фото з власного архіву Христини Коріш
Які вам більше подобаються аспекти у місті та що, на вашу думку, можна б покращити?
- Хотілося б більше взаємодії між місцевою владою та гуртками які розвивають культуру у місті. Я, як педагог, розвиваю культуру у нашому місті, навчаю дітей ми працюємо для міста, на його користь і розвиток. Тож дуже хотілось би відчувати якусь підтримку і тут навіть розмова не про кошти або виділення якихось фінансів, хоча це також дуже важливий аспект, адже всі ми розуміємо що педагогу дуже важко брати на себе усі фінансові питання.
Налаштування піаніно - платна послуга, а налаштовувати його треба хоча б двічі на рік. Я дуже вдячна батькам, які завжди у більшості позитивно відгукуються на мої прохання взяти участь у таких фінансових моментах, але б хотілось би звісно щоб це не лягало на їх плечі. Це не великі суми і на мою думку місцева влада могла б виділяти кошти на такі моменти для дітей міста.
Ми дуже мріємо придбати спеціальну мобільну колонку, яку ми могли б брати на наші виступи і не залежати від оренди апаратури. Тобто якщо нам потрібно десь виступати, наразі ми маємо орендувати це все, за гроші і було б чудово якби нам допомогли придбати такий «інструмент».
Можливо влада могла б створювати якісь гранти, у яких ми б брали участь та мали змогу отримувати якусь фінансову підтримку або ту саму апаратуру. Зараз ми самостійно збираємо кошти на ці всі моменти.
Фото з власного архіву Христини Коріш
Наш колектив з радістю бере участь у всіх культурних подіях міста, запрошуйте нас, будь ласка, частіше, діти дуже хочуть виступати і їм є що показати місту.
Я чудово розумію що зараз йде війна і люди можуть сказати що це «не на часі» та все таке інше. Але ж війна йде вже два роки і людям необхідні якась віддушина, натхнення та підтримка. Наші діти продовжують навчатись, ходити на гуртки, та звісно хочуть ділитись своїми знаннями та виступати, діти хочуть жити!
Ми відмовились від великої кількості свят, саме через війну і це правильно, проте, війна може тривати ще декілька років, то ж коли ми будемо жити? Я не кажу про організацію якихось феєричних дорого-коштуючих заходів, ні. У наших силах організовувати для нашого міста благодійні концерти та виступи, на яких люди мали б змогу не тільки відпочити та порадіти талантам своїх дітей та й допомогти ЗСУ.
Фото з власного архіву Христини Коріш
Які поради ви могли б надати людям, які розглядають можливість переїзду до нашого міста.
- Це місто просто чудове для сімей, дітей та пенсіонерів.Але порівнюючи з Одесою звідки я переїхала, то для молоді тут може бути нуднувато. Із переваг Славутича, це тиша, безпека (якщо ми не враховуємо війну та близькість до ворожого кордону, а говоримо саме про глобальні речі), безліч гуртків та закладів для розвитку дітей, проте, саме для молоді, тут дуже мало якихось закладів, у яких можна відпочити. Звісно є проблеми і з робочими місцями і це також варто мати на увазі. Але я не шкодую про переїзд до Славутича і планую тут вже залишитись назавжди. Це чудове місто зі своєю душею, своїми перевагами та недоліками - іншого такого в Україні точно не має!
Дякуємо Христині за інтерв'ю! Дивіться відео про Христину, та дізнавайтесь, що робити, якщо у вас співає душа:
