8 квітня в Кіноконцертному Комплексі міста Славутича відбулася зустріч рідних військовополонених ЧАЕС з командиром військової частини, підполковником Євгеном Жаром, та його заступником по роботі з особовим складом Олександром Кривошиєнком.
Нагадаємо, що 103 нацгвардійці, які були взяті в полон 24 лютого 2022 року досі не повернулися додому.
Це вже не перша зустріч, але питань не стає менше через зростання їх кількості. Розмови велися про сприяння поверненню полонених, проведення медичного обстеження та реабілітації нацгвардійців, які вже повернулися додому, а також про майбутні перспективи військової частини 3041 та інші особисті та загальні питання, які турбували й турбують рідних і близьких, дружин, матерів, батьків.
Оскільки більшість питань жінок були заздалегідь передані військовим, розмова одразу почалася з підготовлених питань. Зважаючи на тривале перебування військовослужбовців у ворожому полоні (більше ніж 760 днів) рідним, які не бачили своїх родичів, важко було стримувати біль та тривогу за них.
Євген Костянтинович розпочав розмову з відповіді на вже поставлені запитання, підкреслюючи, що присутнім варто вірити тільки перевіреним та офіційним засобам масової інформації.
Хоча деякі питання, озвучені Євгену Костянтиновичу перевищують компетенцію командира частини або вищих військових рангів і можуть бути вирішені лише на рівні законодавства, це не завадило відверто обговорювати їх. Саме тому було порушене питання надання статусу учасника бойових дій.
На зустрічі було озвучено багато індивідуальних питань, але очевидно, що в цьому залі були люди, які об'єднані єдиною ціллю і єдиним завданням, тому тут швидко навчалися розуміти один одного та слухати думку іншого.
Тому, можливо, покидаючи зал кіноконцертного комплексу, присутні на зустрічі не поспішали до дому, а продовжували розмову про подальші можливості та майбутні звернення в міжнародні інституції з питань допомоги повернення військовополонених, налагодження взаємодопомоги та обмін інформацією з різних питань. На питання, що ви відчули перебуваючи на цій зустрічі, одна з жінок відповіла:
«Ми знайшли спільну мову, моральну підтримку, отримали надію і віру, відчули, що ми не самі, відчули співчуття та бажання повернути наших рідних додому».
