У квітні Славутич перетворюється на справжнього білого янгола завдяки цвітінню абрикосів.
Про це мені розповідали в спокійні часи любителі дельтапланеризму. Справді, в кожному кварталі можна побачити цвітіння абрикосів, а в деяких місцях їх так багато, що важко розгледіти асфальтовані доріжки поруч з будинками. Місто стає яскравішим, чарівним і особливим. Іноді важко уявити, що десь триває війна, бомбардують міста і селища.
Чому хтось бере на себе право позбавляти інших можливості любуватися весняними кольорами, радіти квітам, бачити сонячне мирне небо, гуляти з дітьми, не страхуючись бомбардування або пролетів дронів? Дивлячись на яскраве блакитне небо, ти згадуєш мирний час, коли не прислухався до сигналів повітряної тривоги, а слухав шум літаючих бджіл, дивився на сніжно-білі вулиці Славутича і відчував весняний подих.
Та водночас бачиш працю окремих мешканців міста та комунальних служб. Ти радієш, що навіть у важкий воєнний час в Україні є люди, які займаються благоустроєм навколишнього середовища не лише з професійних міркувань, а й для душі, для того, щоб іншим було затишно і комфортно. І справді, білі, квітучі дерева, ніби великі білі крила, розкинулися по всьому місту.
