У рамках програми відзначення 37-ї річниці міста, у Краєзнавчому музеї Славутича та Чорнобильської АЕС, відбулася захоплююча екскурсія «Живі експонати: про себе і про музей».
У рамках програми відзначення 37-ї річниці міста, у Краєзнавчому музеї Славутича та Чорнобильської АЕС, відбулася захоплююча екскурсія «Живі експонати: про себе і про музей».
Цього дня живими експонатами стали славутичани - Володимир Удовиченко, Людмила Любива та Станіслав Шекстело. Це люди, які зробили великий внесок для розвитку й процвітання Славутича та Чорнобильської АЕС. На їхній пам’яті є багато неймоврно цікавих спогадів, якими вони ділилися з присутніми під час екскурсії.
Людмила Любива. Фото Culture має значення
Людмила Любива, яка раніше у Славутичі очолювала відділ культури, а пізніше - відділ інформації, нині вона депут міської ради, розповіла про перші відзначення Дня міста у Славутичі. Завдяки відеозаписам, що збереглися з тих часів, учасники заходу побачили наскільки масштабними і яскравими були ці свята.
Окрім цього вона розказала про створення першої пісні про Славутич, яку виконав Назарій Яремчук, та за яких умов був написаний і ким виконаний гімн нашого міста.
Людмила Любива. Фото Culture має значення
«Ми зібралися, щоб згадати самі яскраві сторінки у нашій роботі, яка пройшла за 37 років. 37 років Славутичу, 36 років я в Славутичі, як запрошена гостя. І практично все життя пройшло у двох сферах: культура й інформація. Тому я сконцентрувалась на тому, що завжди засобами мистецтва культура притягувала до себе або вирішувала проблемні питання суспільства. І я згадала, як ми, коли Уряд прийняв рішення про закриття ЧАЕС, тоді ми тільки почали розбудовувати Славутич, коли вже заселили місто, коли відновили роботи трьох енергоблоків, і тут гоп – закривать ЧАЕС.
Ми, як працівники культуришукали якесь зерно, як допомогти, щоб почули про нас, щоб не закривали ЧАЕС. Ми вирішили запросить до написання якоїсь такої пісні крутої, бо пісня відіграє велику роль, (ми розповіли, яку пісню хочемо бачити) метрів української естради Юрія Рибчинського і Геннадія Татарченка до співпраці.Вони написали «Пісню про місто Славутич». І тоді ми почали обговорювати, щоб запросити виконати її відомого українського співака, що це дійшло до самої душі і серця всіх політиків. Це був початок 1994 року, і вони (автори пісні) запросили до співпраці над піснею Назарія Яремчука», - згадує пані Людмила.
Вперше пісня прозвучала під час святкового концерту до Дня міста у 1994 році.
«Володимир Березін побудував сцену, майже як zinteko. І до нас приїхали відомі артисти. Приїжджає танцювальний колектив ім. Вірченка, Юрій Рибчинський, Геннадій Татарченко з Астраєю. Народу повно, неймовірна сцена, співає Назарій Яремчук, площа вся натхненно реагує, стрибає, стрибає на сцені Рибчинський і Татарченко. Це була така зустріч! Це був такий пам’ятник всьому цьому! Нажаль, в 1995 році Назарія не стало», - із сумом згадала вона.
«Нас розізлило це рішення Уряду про закриття станції, і тому у 1994 році в усіх сферах міста йшла величезна робота ( а я лише за творчу говорила) і ми шукали отой кисень, як повпливати. Пройшов фестиваль у 94-му «Золота осінь Славутича», зароджувались традиції.
Гімн Славутича. Не вистачало цієї обєднуючої пісні. Пісні-гімна. Тоді Олександра Вратарьова, Євгенія Досенка (композитора), і вони створили прекрасну пісню. Виконав гімн відомий співак Фемій Мустафаєв разом з дитячим хором Національного телебачення і радіо.
Потім було таке негласне розпорядження заввіділу культури, у кожному колективі на всіх заходах виконувати гімн Славутича.
Перша Фадєєва зробила виступ зі своїм Зразковим дитячим колективом «Дзвони сонця» (Дитяча школа мистецтв). Потім його виконав Василь Нечепа», - повідомила Людмила Миколаївна.
І, безумовно, така активність також вплинула на рішення закрити ЧАЕС, яке, нажаль, все ж таки відбулося у 2001 році.
Читайте також: У Славутицького музею новий директор
Продовжив екскурсію у залі, присвяченій Чорнобильській АЕС, Станіслав Шекстело.
«Мені доводилось працювати на різних посадах ДСП «Чорнобильська АЕС». Я пригадую ці цікаві моменти із життя ЧАЕС, такі як візит Альберта Гора, президентів України, прем’єр-міністрів і т.д. Це були цікаві візити. Особливо теж мені було цікаво працювати з людьми, коли приїжджали звичайні прості туристи, які хотіли просто побачити, а що таке реактор, що таке ЧАЕС взагалі, а як там що трапилось, тому ми під час цих екскурсій проводили звичайні відвідини і реактору, і турбінного залу і т.д. І це було дуже цікаво. Сьогодні для мене це вийшов як бальзам на душу, повертаючись у минуле. Від минулого до майбутнього», - зізнається Станіслав Борисович.
Станіслав Шекстело. Фото Culture має значення
На питання, чи дійсно його запросили працювати екскурсоводом у Славутицькому краєзнавчому музеї, відповів:
«Я це сьогодні також почув перший раз. І трошки здивований. Все можливо. Так як я не працюючий пенсіонер, але за запрошенням і маю той досвід, 31 працював на Чорнобильській АЕС і понад 17 років я мав контакти з делегаціями різними, як нашими, так і іноземними. Можливо, я прийму таке рішення, прийду і буду допомагати нашому місту Славутичу».
Володимир Удовиченко. Фото Culture має значення
У залі, де розміщені експонати і стенди, присвячені становленню і розвитку міста, головним екскурсоводом був Володимир Удовиченко. За 25 років наполегливої плідної праці на посаді міського голови Славутича, було зроблено багато добрих справ, прийнято доленосних рішень, зроблено те, що здавалося неможливим, але стало реальним завдяки йому. І саме такими спогадами ділився Володимир Петрович під час зустрічі.
Екскурсія в музеї. Фото Culture має значення
«Я вирішив розпочати з банального. Колись, 1987-му році, на Лісне приїхав Щербак – відомий політик, Яворівський, Альберт Гор і доктор Гейл – фахівець з радіаційної медицини. Він виступив перед всіма і в кінці сказав, що через 30 років вам буде «капець». Я йому сказав: «Не дождешся! Зустрінемось через 30 років!»
Я був через 30 років, а його не було… От саме з цього я хотів розпочати. Ми вижили. Але я потім замислився, я вивчав, перелопачував, я ж не фахівець-атомник, я – інженер шляхів сполучення, бідний інженер. Я почав листати цю літературу, вивчати, дивитися, взахльоб читав, прийшов до висновку, що малі дози радіації не вивчені. Їх уже почали використовувати в медицині. Але не вивчені.
І що я тоді для славутичан і чорнобильчан тоді придумав? Ми повинні, не знаючи проблеми, живучи в Славутичі, при тому якийсь там рівень радіації був допустимий, але був. Ми чистили все. Ми вилизали Славутич. Ми знімали кору – Михайло Васильович Сєдов, ПО «Комбінат». Ми докопалися в садочку, на два метри вглиб розкопали, і знайшли радіактивний відсів з Дніпропетровська, і одну панель будинку замінили. Уявляєте, який підхід до цього у Славутичі був?
Але я придумав дуже просту істину: не знаючи це, є безальтернативним - рівень життя.
Я хочу вам пообіцяти, що буду все робити, щоб був рівень життя. І це буде компенсація за всі ваші дози, за всі нещастя, за всі негаразди. Рівень життя! І так ми й живем», - стверджує Володимир Удовиченко.
Гості ще довго спілкувалися з іменитими екскурсоводами, ставили запитання, багато пригадували цікавих історій і подій, мріяли про майбутнє, перемогу і мир.
[GALLERY-715]