Перехід на українську мову викликає активні дискусії серед жителів Славутича. Мешканці міста мають різні думки щодо цього процесу, а також щодо готовності громади до змін. Редакція "Славутич Інфо" провела опитування серед жителів, щоб з'ясувати, як сприймається цей процес і на якому етапі він перебуває.
Перехід на українську мову викликає активні дискусії серед жителів Славутича. Мешканці міста мають різні думки щодо цього процесу, а також щодо готовності громади до змін. Редакція "Славутич Інфо" провела опитування серед жителів, щоб з'ясувати, як сприймається цей процес і на якому етапі він перебуває.
Славутич, збудований у 1986 році для переселенців з Прип'яті після аварії на Чорнобильській АЕС, був містом з переважно російськомовним населенням. У той час Україна ще перебувала у складі Радянського Союзу, де російська мова домінувала. Це залишило відбиток на мовних звичках містян, що зберігся і після здобуття Україною незалежності у 1991 році.
Через історичні та географічні фактори, зокрема близькість до Білорусі та Росії, Славутич став місцем, де одночасно поширені кілька мов, зокрема російська та білоруська, разом із суржиком. Проте початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році став каталізатором переходу багатьох громадян на українську мову як прояв солідарності з державою.
Що думають мешканці Славутича?
Ось як жителі міста поділилися своїми думками:
«Переходить».
«Нет. Мы живём около Белоруссии и России. Точно так же, как во Львове говорят на суржике с польским, а кто-то с румынским. У нас говорят на российско-белорусском суржике. Це залежить від місця».
«Я вважаю, що це пішло ще з часів, коли Славутич побудували для евакуйованих із Прип'яті. Люди перейдуть на українську через три покоління».
«А що, він ще не перейшов? Ми думаємо, що переходить».
«Не знаю, мені складно про це говорити. Я в школі, а там діє закон про використання державної мови».
«Не знаю. Військові перейшли на українську, але більшість говорить на суржику».
«На руськом. У садочку — на українському і руському».
«Думаю, що переходить. Навіть я переходжу. Мова у нас змішана — білорусько-російсько-українська, але вчимося. На роботі українська мова, вдома як вийде».
«Частково. У школі діти балакають на українській та російській».
«Думаю, переходить, але не дуже швидко».
«Не зовсім. Все залежить від людей, які тут живуть і приїжджають».
«Думаю, так. Трохи».
«Думаю, що переходить».
«А Славутич вже перейшов на українську мову!»
«Мабуть, переходить».
Стендапер і філолог Фелікс Редька: «Суржик – це акт зґвалтування російської мови. Балакайте на здоров'я!»
Історичні корені та виклики мовного переходу
Російськомовність у Славутичі має глибокі історичні корені, пов’язані з індустріалізацією та переселенням населення у радянські часи. Багато мешканців підтримували зв’язки з родичами у Білорусі та Росії, що також впливало на мовну ситуацію.
Однак, як свідчить опитування, мешканці міста поступово переходять на українську мову. Цей процес відбувається не тільки завдяки особистим зусиллям громадян, а й через освітні та робочі середовища, де використання державної мови стало нормою. Закон про державну мову також відіграє важливу роль у прискоренні цих змін.
Хоча перехід на українську відбувається поступово, більшість опитаних погоджується, що цей процес є невідворотним. Мовний перехід у Славутичі символізує не лише зміну звичок, а й новий етап у розвитку міста та його ідентичності.