Проблема домашнього насильства залишається актуальною для будь-якого суспільства, і наше місто, на жаль, не є винятком. Ми звернулися до поліції Славутича, аби з’ясувати, скільки звернень щодо домашнього насильства надійшло у 2024 році та яку відповідальність несуть кривдники. Також ми поспілкувалися з психологинею Ольгою Борисівною про те, чому жінки часто забирають заяви, а потім змушені знову повертатися до життя з тиранами, і як можна розірвати це коло.
Дані від поліції Славутича
За словами начальника відділення поліції № 2 Вишгородського РУП майора поліції Прядко Сергія Володимировича:
- У 2024 році до поліції надійшло 252 звернення щодо вчинення домашнього насильства.
- За результатами їх розгляду складено 80 протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП.
- Відносно кривдників винесено 85 термінових заборонних приписів.
- Розпочато 3 кримінальні провадження за ст. 126-1 Кримінального кодексу України.
- На профілактичному обліку за категорією “кривдник” перебувають 79 осіб.
- Зафіксовано 5 випадків вчинення домашнього насильства щодо дітей.
Важлива деталь, на якій наголосили в поліції, – тепер законодавством передбачено, що якщо діти стають свідками домашнього насильства, вони апріорі вважаються потерпілими. Це підвищує відповідальність кривдників і дозволяє ефективніше захищати права дитини.
Статистика говорить сама за себе: 252 звернення – це досить багато для нашого невеликого міста. Однак кількісні показники – лише вершина айсберга. За кожним зверненням стоїть реальна людська історія та біль, а також непросте рішення – заявити про проблему.
Чому жінки забирають заяви та продовжують жити з тиранами?
Психологиня пояснює, що причин декілька, і всі вони взаємопов’язані:
Економічна залежність
Багато жінок перебувають у фінансовій залежності від кривдника. Якщо заяву не забрати, на чоловіка можуть накласти штраф або навіть звільнити з роботи. А хто тоді забезпечуватиме родину? Крім того, вони проживають на спільній території. Жінці зазвичай нікуди йти, немає за що жити. Страх перед фінансовою незахищеністю стає одним із факторів повернення в токсичні стосунки.
«Вони шукають захисту від тирана, але не виходять зі стосунків із ним. Заяву вони подають, але фактично реальної допомоги не отримують, бо він у будь-якому випадку знову повернеться додому. Тоді про який захист ідеться?», – наголошує психологиня.
Домашнє насильство починається саме з психологічних форм: звинувачення, скандали, маніпуляції. Воно циклічно зростає і все більше шкодить жертві. Внаслідок цього вона зазнає внутрішніх змін, які часто не дають змоги побачити, що насправді відбувається. Жінка стає невпевненою у собі, покірною, не здатною постояти за себе та дітей, зляканою. Вона може відчувати сором і приниження через насильство.
У цих жінок дуже багато страхів як за себе, так і за своїх дітей та їхнє майбутнє. У більшості випадків вони хочуть зберегти сім’ю та сподіваються на те, що чоловік зміниться після інциденту, і готові надати йому ще один шанс.
І дійсно, іноді після конфлікту, побиття чи скандалу часто настає так званий “медовий місяць”: кривдник просить пробачення, дарує подарунки, поводиться як “принц”, через що жінка вірить, що партнер змінився і більше такого не повториться. Потім іде період спокою, який змінюється роздратуванням і знову призводить до повторення інциденту. Знову виникають образи, тиск і насильство. Саме так жінки потрапляють у коло насильства.
Модель поведінки
У кожної сім’ї складається певна модель поведінки. Якщо дівчинка або хлопець жили в сім’ї, де було присутнє насильство між батьками, то такі інциденти можуть вважатися нормою у відносинах. У такому разі жінка просто терпить таке ставлення.
Суспільні стереотипи
На жаль, ще існують установки на кшталт «сім’ю не можна руйнувати», “б’є – значить любить”, “не винось сміття з хати”, “так усі жили”. Родичі або знайомі, замість підтримати, можуть радити “терпіти”, аби “зберегти сім’ю”. Це посилює почуття сорому й провини в жінок, які вже постраждали від насильства. Часто жінки приховують від рідних такі випадки, бо соромляться говорити про це.
Віра у власну провину
Чимало потерпілих звинувачують у всьому себе: “Я спровокувала, я не так поводилася”. Часто вони щиро вірять, що зміна власної поведінки здатна “перевиховати” чоловіка, і продовжують терпіти, сподіваючись на покращення.
Несприятлива судова система та відсутність системної підтримки
За словами експертки, жінки, які перебувають у шлюбі, часто не отримують реального захисту: тирана можуть забрати у відділок лише на кілька годин і відпустити. Далі вони знову опиняються разом.
Якщо жінка розлучена, вона більш захищена законодавчо. Жінки, які вирішилися на це, проходять тяжкий шлях. У багатьох випадках розлучення чи судові тяганини тривають роками, а довести правоту буває складно, бо свідків немає. Все це супроводжується погрозами, переслідуваннями й додатковим стресом для жінки.
Чи існує “інструкція”, як розірвати коло насильства?
За словами психологині, універсального “рецепта” не існує, адже кожна ситуація індивідуальна. Проте є ключові кроки, які допомагають почати шлях до порятунку:
- Не мовчати та звернутися по допомогу.
Психологиня радить звернутися до фахівців – до Центру соціально-психологічної допомоги, а саме до психолога, чи на “телефон довіри”. Важливо проговорити проблему з кимось, хто зможе професійно підтримати та допомогти побачити ситуацію збоку.
- Шукати ресурси та підтримку серед близьких.
На жаль, не завжди родичі приймають рішення жінки піти від кривдника. Але якщо є хоча б одна людина, готова підтримати, – це вже цінна опора. Якщо таких немає, варто шукати допомогу у фахових центрів та організацій.
- Усвідомити, що змінити кривдника самостійно неможливо.
«Нікому не вдавалося змінити іншу людину. Тільки він сам може захотіти щось змінити у своєму житті», – підкреслює Ольга.
Поширена ілюзія: “Якщо я буду достатньо мудрою, терплячою, доброю – він зміниться”. Однак змінитися людина може лише за власним бажанням. Жінка не повинна брати на себе відповідальність за вчинки дорослого чоловіка.
- Пам’ятати, що насилля – це злочин.
І йдеться не лише про фізичне насильство. Економічний і психологічний тиск – так само форми знущання, які руйнують людину зсередини. Вже зараз діють законодавчі механізми покарання, хоча й не без недоліків.
Чому це важливо для нашого міста?
Славутич невеликий, проте 252 звернення за рік – тривожний сигнал про те, що жінки (і не лише вони) опиняються в замкненому колі насильства, з якого складно вибратися без додаткової підтримки. Водночас поліцейська статистика демонструє, що проблемою займаються: видаються термінові заборонні приписи, заводяться кримінальні справи, складаються адміністративні протоколи. Однак лише зусиль поліції недостатньо.
Важливо, щоб суспільство засуджувало насильство та підтримувало потерпілих. Самі жінки (або й чоловіки) мають розуміти, що звернення до фахівців – не прояв слабкості, а перший крок до реальних змін. Подолання домашнього насильства вимагає комплексного підходу: посилення роботи правосуддя, доступу до психологічної допомоги та інформаційної підтримки, зміни суспільних стереотипів.
На завершення — НЕ МОВЧІТЬ!
Домашнє насильство – проблема, яка може стосуватися кожного. Статистика свідчить: нам усім потрібно ставати уважнішими до тих, хто поруч. Якщо ви або ваші знайомі потерпають від насильства, не залишайтеся наодинці. Зверніться по фахову допомогу до психологів чи до відповідних соціальних служб. Що більше людей усвідомить руйнівність цієї проблеми й почне активно їй протидіяти, то вищими будуть шанси створити безпечний простір для кожної родини в Славутичі.
ТЕЛЕФОН ДОВІРИ У СЛАВУТИЧІ:
- 095 945 69 40
- 067 850 91 16
Понеділок-п'ятниця 9:00-18:00
перерва 13:00 - 14:00
Анонімно та конфіденційно!
