Сьогодні день народження міста, якого більше немає. 4 лютого 1970 року на мапі України з’явилася Прип’ять — яскраве, сучасне, перспективне місто атомників. Але через 16 років його мешканці залишили свої домівки назавжди.
Сьогодні день народження міста, якого більше немає. 4 лютого 1970 року на мапі України з’явилася Прип’ять — яскраве, сучасне, перспективне місто атомників. Але через 16 років його мешканці залишили свої домівки назавжди.
А що якби…?
Редакція "Славутич-Інфо" вирішила уявити альтернативну реальність, у якій аварії не сталося. Яким би було місто сьогодні? Яким би воно зустрічало свої 55 років?
Прип’ять-2025: місто, що живе
Якби Чорнобильська АЕС не вибухнула, то сьогодні ми б бачили розвинуте європейське місто, символ енергетичного прогресу.
Колесо огляду оберталося б у сяйві вечірніх вогнів, а підлітки призначали б побачення біля атракціонів у парку. Центральна площа вражала б архітектурними оновленнями, а готель «Полісся» зустрічав би туристів, що приїжджають на відпочинок до мальовничого Полісся.
Стадіон «Авангард» став би ареною для міжнародних спортивних подій, а в басейні «Лазурний» відбувалися б змагання, на які з’їжджалися б атлети з усього світу.
Прип’ять була б не просто містом, а зразком радянського модернізму, що еволюціонував у технологічний центр України. Можливо, вона перетворилася б на осередок інноваційної енергетики — місто, яке не лише живе завдяки атомній енергії, а й задає світові тренди у сфері екологічної безпеки.
А що скаже штучний інтелект?
Ми вирішили запитати у нейромережі, якою була б Прип’ять, якби її мешканці не покинули свої оселі.
На основі збережених архівних фото та даних ми отримали зображення альтернативної реальності:
Колесо огляду — не покинута пам’ятка, а справжній символ свята, з неоновим підсвічуванням і чергами на найкращий вид міста.
Готель «Полісся» — сучасний бізнес-центр із конференц-залами та скляними фасадами.
Палац культури «Енергетик» — головний концертний майданчик, де виступають українські та світові зірки.
Басейн «Лазурний» — сучасний спортивний центр, де проходять змагання міжнародного рівня. Тут займаються діти, професійні спортсмени, а на трибунах збираються вболівальники, щоб підтримати учасників водних турнірів.
Житлові квартали — затишні, відреставровані, наповнені життям. У дворах — дитячі майданчики, кав’ярні, графіті, що зображують історію міста.
Чорнобильська АЕС — не мертва зона, а територія нових енергетичних технологій, можливо, з безпечним четвертим реактором або навіть першою в Україні атомною електростанцією нового покоління.
Минуле, що не зміниш, і майбутнє, що треба берегти
Прип’ять могла б бути однією з туристичних перлин України або ж інноваційним центром, який задає темп розвитку країни. Але історія склалася інакше.
Сьогодні ми згадуємо не лише про те, що могло бути, а й про тих, хто будував це місто і мріяв про його велике майбутнє. Їхні мрії не стали реальністю, але ми можемо зробити так, щоб більше жодне українське місто не стало мертвим через катастрофи, війну чи недбалість влади.
Сьогодні весь світ бачить, як одна країна-агресорка стирає з карти українські міста. Маріуполь, Бахмут, Авдіївка – це не просто назви, а символи того, що нищення триває, що історії людей обриваються, а вулиці перетворюються на руїни. Ми не маємо права дозволити цьому повторитися. Українські міста повинні жити й розвиватися під блакитно жовтим стягом. Настав час зробити все, щоб кожне місто мало майбутнє, а не лише згадку про минуле., щоб більше жодне місто України не відбудовувалося лише у віртуальній реальності.
А Прип'ять, Прип’ять живе – в пам’яті, в серцях, у світлинах, які відновлює штучний інтелект. Але головне – щоб Україна жила, щоб її міста не перетворювалися на руїни, а на місця, де хочеться жити, творити і будувати майбутнє.