Уявіть місто, де кожен — незалежно від віку, статі чи стану здоров'я — почувається комфортно та впевнено. Де немає бар’єрів, зайвих питань чи незручних ситуацій. Це можливо, якщо розуміти потреби інших.
Саме про це говорили у Славутицькому Молодіжному просторі під час тренінгу з інклюзії, який проводила Данська рада у справах біженців (DRC) завдяки фінансуванню від Європейського Союзу.
Учасники навчалися тому, як зробити довкілля більш доступним, спілкування — коректним, а суспільство — дружнім для всіх.
Чому це навчання важливе?
Бути доброзичливим і відкритим до інших – це не лише про вихованість, а й про розуміння потреб тих, хто поруч. Особливо під час війни, коли багато людей змушені змінювати звичний ритм життя та адаптуватися до нових реалій. Саме тому у Славутицькому Молодіжному просторі провели тренінг про інклюзію, рівність і доступність.
Учасники обговорювали питання віку, гендеру та інвалідності, розбиралися, що таке толерантність у дії, та вчилися бути уважнішими до потреб інших.
Фахівчиня з соціально-правового захисту Валерія, яка була спікеркою під час тренінгу, зазначила, що такі ініціативи допомагають громадам краще розуміти безбар’єрність та інклюзію.
"Як суспільство, ми маємо знати, як підтримати таких людей, як коректно спілкуватися та створювати простір, комфортний для всіх. Дуже важливо, що Славутич долучається до подібних ініціатив і виявляє активність у цьому напрямку", – підкреслила вона.
Про що говорили?
Навчання тривало чотири години, але цього часу вистачило, щоб розкласти все по поличках:
- Інклюзія — це не про когось, а про всіх. Навіть якщо людина не має видимих порушень здоров’я, їй все одно може бути складно у певному середовищі. Наприклад, молоді батьки з візочком або люди похилого віку з порушеннями зору також потребують безбар’єрного простору.
- Вплив війни на соціальні ролі. Обговорювали, як бойові дії змінюють роль чоловіків і жінок у суспільстві, з якими викликами вони стикаються.
- Як адаптувати простір під потреби людей з інвалідністю? Доступні приміщення, спрощені формати комунікації, адаптований транспорт – це не "бонуси", а базові речі, які мають бути нормою.
Чому мова важлива?
Як говорити так, щоб не образити та не знецінювати людей із певними порушеннями здоров’я? Як це працює в реальному житті? Коли говорять про інклюзію, здається, що це складно і стосується лише фахівців. Насправді ж – це про щоденні дрібниці.
Чи знали ви, що правильно казати «людина з інвалідністю», а не «інвалід»? Або що замість «люди з обмеженими можливостями» краще використовувати «люди з інвалідністю», адже їхні можливості залежать не від них, а від доступності середовища? Так само важливо уникати висловів «страждає на інвалідність», адже це формує уявлення, що людина обов’язково страждає через свою особливість.
Насправді вона може бути повністю самостійною та не потребувати жалю. Також варто пам’ятати, що правильний термін – «крісло колісне», а не «візок» чи «інвалідний візок». Адже «візок» – це предмет, який використовують у супермаркетах, а термін «інвалідне крісло» зводить людину до її інвалідності, що є некоректним.
Коректна мова про інклюзію: чому це важливо?
Під час тренінгу розглядалися різні терміни, що стосуються людей з інвалідністю, дітей з особливими освітніми потребами, людей з ампутаціями, порушеннями слуху, зору, ментальними та інтелектуальними порушеннями. Замість «дитина з особливими потребами» чи «інклюзивна дитина» слід використовувати «дитина з особливими освітніми потребами». Це не просто формальність, а принцип, який допомагає розглядати всіх дітей як рівних у правах на освіту.
Так само слід уникати таких слів, як «ампутант», «каліка» чи «безрукий». Коректні формулювання – «людина з протезом» або «людина без руки/без ноги».
Через війну в Україні кількість людей, які отримали поранення та втратили кінцівки, стрімко зростає. Коректна мова сприяє їхній соціалізації та допомагає уникнути стигматизації. Детальніше ознайомитися з правильними термінами можна у «Словнику безбар’єрності» за посиланням.
Подяка організаторам за підтримку цієї ініціативи. Окрема подяка Молодіжному простору міста Славутич, який став платформою для цієї важливої події та допомагає впроваджувати ідеї безбар’єрності в життя громади.
У звичайному житті ми рідко замислюємося, що знайомі з дитинства слова можуть когось образити. Здавалося б, що такого у фразах на кшталт «інвалід», «даун», «прикутий до візка»? Адже цими словами користувалися навіть у державних установах, вони звучали у підручниках, на телебаченні, і ми зростали, не замислюючись, що за цими формулюваннями ховається знецінення людської гідності. Але світ змінюється, і ми разом із ним. Ці слова — відгомін минулих часів, коли до людей ставилися як до проблеми, а не як до рівноправних членів суспільства. Час уже відмовитися від цих архаїчних висловів і перестати жити за установками, які не мають нічого спільного з повагою.
Бути добрішим — це легко. А почати можна хоча б з того, щоб контролювати власні слова. Перейти на коректні вислови, які не несуть стигматизації, означає зробити маленький крок до суспільства, де поважають усіх. І це один із найпростіших способів зробити світ кращим. Просто варто почати.
