Певно, кожен бодай раз мріяв про «ідеального» пса: слухняного, фотогенічного, бажано з функцією «принести тапки, а краще — каву». Та у реальному житті собака — живий організм зі своїм характером, досвідом і… нашими помилками. Про це розповідає Світлана — спеціалістка з поведінки собак, яка колись обміняла офіс на повідки, а чужі проблеми з вихованням — на власну професію.
«Тварини завжди були в моєму житті. А ще завжди була мрія про свого власного собаку. Перш ніж завести, я довго готувалась, вивчала багато інформації, дивилась різних спеціалістів. Потім все це практикувала вже на своєму собаці, вирішувала нові проблеми, бо неможливо передбачити все-все — і це мене затягнуло. У старій професії я досягла стелі, вирішила рухатись далі і тепер це стало моїм основним заняттям».
«Спеціалістка з поведінки», а не «кінолог»
Світлана зізнається: називати кінологом її не зовсім коректно. Адже кінолог займається підготовкою собак для різних цілей: у службових цілях, для спорту, для реабілітації. А спеціаліст із поведінки шукає причину поведінки та допомагає усунути її.
«Проте така довга назва як “спеціаліст с поведінки собак” не дуже поширена: коли люди шукають фахівця, вони зазвичай вбивають у пошук “кінолог”, тому для простоти розуміння і на кінолога відкликаюсь теж».
Досвід > стереотипи
Коли мова заходить про упередження, спеціалістка одразу відводить розмову від гендеру: головний фільтр у «собачій» сфері — цифри в резюме.
«Клієнти найчастіше питають не “ви жінка, це складно?”, а “скільки років ви працюєте?”. Якщо чують “десять-п’ятнадцять”, відчувають довіру. Коли кажу “два-три”, бачу сумніви. Звісно, досвід також має значення, та реальний показник — не календар, а те, чи я весь цей час оновлюю свої знання».
Вона нагадує, що кінологічна наука стрімко еволюціонує: те, що десять років тому вважали нормальною практикою, сьогодні може бути засуджене як жорстоке. Саме тому спеціалістка постійно відвідує вебінари, читає нові дослідження й обмінюється кейсами з колегами — інакше ризикуєш «заморозити» власний підхід у минулому.
Такий рух уперед створює цікавий парадокс: молодий фахівець, який щодня вивчає нові методики, інколи виявляється підготовленішим, ніж ветеран, що спирається на знання десятирічної давнини. І вакциною проти цієї пастки, каже Світлана, є безперервна освіта — єдиний спосіб не відстати від собак, які вчаться все життя.
Ідеальних собак не існує
Світлана одразу розвіює міф: порода-універсал, яка підходить кожному й слухається з народження, не існує. Найкраща ілюстрація — бордер-колі, яку Світлана називає водночас найслухнянішою і найскладнішою.
«Бордери хапають усе з першого разу. Але так само швидко “фіксують” вашу випадкову помилку — і тоді виправляти довше, ніж навчити з нуля».
Іншими словами, попит на «собачого генія» треба підкріпити людським ресурсом: терпінням, увагою до дрібниць і готовністю помічати власні огріхи раніше, ніж пес їх засвоїть.
Світлана додає, що «ідеальність» упирається не в IQ породи, а у відповідність стилю життя господаря. Пастуші собаки потребують роботи мозку й активних завдань; тер’єри вибухові й азартні; гончаки йдуть за носом, і для них треба будувати безпечні маршрути.
«Ми не можемо змінити вроджені особливості. Часто вони просто стають сюрпризом для власників — і тоді виникає виклик: як дати вихід енергії собаки так, щоб і їй було комфортно, і людям поряд теж».
Отже, рецепт «ідеального» собаки простий і водночас непростий: вибрати того, чия природа збігається з вашим темпом, і не забувати, що навіть найрозумнішому учневі потрібен уважний учитель.
Безнадійних немає, але безпека — пріоритет
Прогнози складних кейсів (таких як агресивна поведінка) оцінюються за кількома критеріями. Один із них — історія та рівень укусів за міжнародною шкалою. На ній шість рівнів — від «зуби торкнулися шкіри» до рваних глибоких ран.
«Якщо укуси вже залишають рвані пошкодження, або клієнт не згоден із запропонованим планом дій або є ризик для членів сім'ї, - у нас дійсно може не вийти»
Але такі крайні історії трапляються рідко. Частіше проблема не у віці чи породі, а в тому, скільки років собака практикує небажану поведінку. Чим довше сценарій укорінювався, тим складніше його переписати й тим більше часу та структурованої роботи потрібно для змін.
«Десятирічний пес здатен учитися, просто темп змін буде скромнішим. Інколи достатньо корекції й менеджменту, щоби дати тварині спокійно дожити без стресу».
Агресія: формула «генетика + виховання»
Спеціалістка наголошує: шукати єдиного винного в агресії марно.
«Коли ми питаємо себе, чи є ця поведінка вивченою чи генетичною, відповідь завжди одна: і те, і інше. Є й спадкові передумови, і роль власника, який часто ігнорує перші дзвіночки. Ескалація агресії виглядає так: спочатку собака показує мирні сигнали дискомфорту: відвертається, йде сама, потім напружується, завмирає, потім гарчить, огризається, б'є зубами і якщо нічого не дало результату - кусає.
Тому головний інструмент профілактики — вміння читати мову тіла хвостика. Уловити ці сигнали — означає зупинити ескалацію ще до того, як тварина вирішить захищатися силою.
Застарілі методи дресури: шокери й строгачі мають лишитися в минулому
Після розмови про агресію логічно переходити до «швидких» рішень, якими заманює ринок амуніції. Але спеціалістка одразу ставить крапку: жорсткі нашийники, удавки та електрошок — це останній, а на практиці непотрібний щабель.
«Ми завжди починаємо з простого: перевіряємо здоров’я собаки й закриваємо базові потреби. Далі — позитивне підкріплення, робота з оточенням, корекція збудження. Строгач, удавка, електронашийник — на самому дні списку».
Вона пояснює, що в міжнародній класифікації методик існує принцип LIMA (Least Intrusive, Minimally Aversive) — «найменш нав’язливий, мінімально неприємний». Якщо ж рівень знань вичерпано, спеціалістка… визнає межі компетенції.
«Якщо все що ми перепробували не дає результату — я чесно кажу: “Не знаю”. Рекомендую колегу в іншій вузькій сфері — але не вмикаю струм».
Адже там, де закінчується знання, починається груба сила, а з нею — травми, що руйнують довіру між собакою та людиною й ставлять під сумнів усю подальшу роботу.
Радість професії — коли дрібні кроки людей складаються у великі зміни собаки
Світлані найтепліше, коли в месенджері з’являється коротке: «У нас нарешті вийшло!». Вона щиро радіє, бо знає: за цим смайликом стоять тижні домашніх тренувань, а не «чарівна паличка» спеціалістки.
«Це господарі роблять дев’ять із десяти кроків. Я лише показую напрям: що спробувати, як дозувати навантаження, де зафіксувати успіх. І коли вони пишуть, що собака вже спокійно минає сусідського пса або перестав підбирати на вулиці — от тоді й виникає відчуття: працюю недарма», — усміхається вона».
Ці успіхи часто здаються дрібницями: сьогодні пес на секунду довше тримав контакт очима, завтра пройшов повз кота без ривка, післязавтра спокійно чекав у кафе. Та коли власники збирають ці «крихти» й раптом помічають, що перед ними вже зовсім інша тварина, для Світлани це найкраща професійна нагорода.
Освіта сильніша за страх — фінальний підсумок
Світлана переконана: «поганих» собак не існує, бувають непочуті. Коли господар ліквідує прогалини у знаннях, зникає потреба в болісних методах.
«Собака слухняна не тому, що лякається покарання, а тому, що їй цікаво співпрацювати з людиною», — нагадує спеціалістка з поведінки.
Вона допомагає людям навчитися читати мову хвоста, вух і погляду, а тваринам — довіряти людині. Бо найкраще, що ми можемо зробити для чотирилапих (і для себе), — постійно вчитися, ставити запитання й будувати стосунки без струму, страху та стереотипів.
