У Вільнюському кварталі, біля будинку №49, є двір, куди люди спеціально заходять подивитися на квіти. Це не просто клумба, а справжній оазис, що розцвітає з перших крокусів і тішить барвами до пізньої осені. Навіть туристи зупиняються тут заради фото. Усе це — справа рук пенсіонерки Людмили Семененко, яка разом із чоловіком понад тридцять років перетворює двір під своїм вікном на місце, де хочеться зупинитись.
У Вільнюському кварталі, біля будинку №49, є двір, куди люди спеціально заходять подивитися на квіти. Це не просто клумба, а справжній оазис, що розцвітає з перших крокусів і тішить барвами до пізньої осені. Навіть туристи зупиняються тут заради фото. Усе це – справа рук пенсіонерки Людмили Семененко, яка разом із чоловіком понад тридцять років перетворює двір під своїм вікном на місце, де хочеться затриматись.
Ми поспілкувалися з пані Людмилою у її дворі, серед лілейників, троянд і гортензій, щоб дізнатися, з чого все почалося, чому вона продовжує садити квіти й що змушує триматись за цю справу навіть тоді, коли руки опускаються.
Почалося з двох тюльпанів
Перші квіти Людмила посадила просто під своїм вікном. Це були звичайні тюльпани, хотілося, щоб у дворі з’явилося хоч трохи краси.
«Посадила два тюльпани. Просто хотілось мати щось красиве. А потім почала додавати. Тут щось принесла, там пересадила, і якось так вийшло, що клумба розтягнулася на весь двір».
З того часу квіти змінюють одна одну майже без перерв. Навесні цвітуть крокуси і примули, за ними троянди, лілейники, флокси. Восени – айстри. Усе висаджено так, щоб земля ніколи не лишалася порожньою.
«Я дуже люблю, коли воно не зупиняється. Одні квіти відцвітають, а інші вже з’являються. Коли є порядок і ритм, тоді двір живий».
На фото: Людмила
Доглядають квіти разом із чоловіком. Людмила каже, що на сонці довго працювати не може, тому коли стає зле, чоловік без зайвих слів підхоплює все сам. Уже багато років вони разом підтримують квітник, який радує і мешканців кварталу, і випадкових перехожих.
На фото: Людмила з чоловіком
Приклад, який надихає
Квіткове захоплення в Людмили виявилось дуже заразним. Її прикладом надихнулась сестра, яка мешкає у Талліннському кварталі.
«У моєї сестри в Талліннському кварталі раніше нічого не росло біля будинку. Кажу: “Ну ти ж бачиш, як у мене гарно, тримай саджанці і бери лопату”. Тепер і в неї клумба під під’їздом. Люди проходять, дякують. І їй приємно, і мені», — розповідає пані Людмила.
Сусіди в рідному Вільнюському теж не стоять осторонь. Хтось дає гроші на добрива, хтось привозить саджанці з дачі. А сусід Геннадій узяв і зробив декоративну пальму. Тепер вона стоїть просто серед клумб і стала улюбленим місцем для фото, навіть серед туристів.
«Особливо полюбилась наша пальма туристам. Завжди взимку приходять до нас у двір фотографуватися. Сміються, кажуть, у нас тут як на курорті. І знаєте — стає тепліше на душі».
Крім квітів, у дворі ростуть і фруктові дерева.
«Ми посадили вишні. Вони виросли. Було багато вишень. У кого немає дачі, багатьом дали. Люди брали охоче».
“Не рвіть, я краще дам”
Люди часто зупиняються біля цього двору. Хтось просто дивиться, хтось дякує, а дехто питає: чи можна нарвати троянд. Пані Людмила не свариться.
«Кажу: не рвіть. Якщо вам дуже хочеться, я дам. Викопаю саджанець, підкажу, що з ним робити. Квіти ж не для мене однієї. Вони для всіх».
Але не всі питають. Інколи квіти зникають — цілими кущами.
«Був піон — зранку нема. Гортензії викопували. Троянди крали. Я приходжу вранці — а там діра. Без слів. І що з цим зробиш?»
[GALLERY-1504]
Їй не шкода рослин. Вона садить нові. Але шкода, що не бережуть. Що крадуть те, що зроблене для всіх.
«Навіщо красти, якщо можна просто попросити? Або хоча б подивитися. Постояти кілька хвилин. Усміхнутись. Цього теж буває досить».
Якщо кожен посадить по квітці
Пані Людмила не вважає себе прикладом. Каже, просто звикла щось робити. Бачить порожню землю – садить. Виростає – доглядає. Якщо хтось підходить і дякує, їй приємно, але не це головне.
«Якби кожен біля свого під’їзду посадив хоч одну квітку, усе було б по-іншому. Просто візьми і зроби».
Поки є сили, виходить на кілька годин. Прополює, поливає, підрізає. Іноді просто дивиться на квіти. Каже, що це заспокоює.
«Поки квіти ростуть, я теж живу. І поки можу, буду саджати ще. Я просто дуже люблю квіти».
[GALLERY-1505]
На фото: Квітник Людмили у різні пори року. Фото зі сторінки Людмили у фейсбук