4 серпня у Молодіжному просторі Славутича зібралися містяни, щоб пройти практичний тренінг з домедичної допомоги. Але це був не звичайний курс. Навчали бійці з реальним бойовим досвідом. Воїни зі 108-го окремого батальйону «Вовки Да Вінчі» знають, що таке критичні хвилини, коли одна помилка може коштувати людині життя.
Захід організували за підтримки міжнародної організації CIVIC, яка працює в різних країнах, допомагаючи захищати цивільне населення в умовах збройних конфліктів. В Україні CIVIC діє переважно у прифронтових регіонах, підсилюючи безпеку громад та проводячи практичні тренінги, від першої домедичної допомоги і тактичної медицини до правил поводження з дронами, евакуації та інших навичок, необхідних у надзвичайних ситуаціях. У Славутичі зробили ставку на практику. Жодних сухих лекцій, лише реальні навички.
У перші хвилини вирішується все
Навчання проходило за протоколом MARCH. Це алгоритм, який допомагає швидко оцінити стан людини і надати допомогу ще до приїзду швидкої. Учасники вчилися зупиняти кровотечу, перевіряти дихання, стабілізувати пульс, не дати людині знепритомніти або втратити тепло.
"Спочатку зупиняємо масивну кровотечу ,потім слідуємо алгоритму MARCH" — каже один з інструкторів.
На тренінгу неодноразово наголошували, що саме перші хвилини після поранення є вирішальними. Саме тоді найчастіше виникає паніка, і саме тоді людина поряд може стати єдиним шансом на життя. Алгоритм MARCH дає чіткий план дій, який допомагає не розгубитися. Але навіть він не гарантує успіху, якщо не вміти думати самостійно. Бо в реальних умовах фронту рідко трапляється все ідеально за схемою.
Бійці підкреслили, що навіть найточніші інструкції не охоплюють усього. У реальному бою часто доводиться приймати рішення буквально на ходу. Саме тому важливо не лише запамʼятати порядок дій, а й навчитися мислити в стресі.
Уроки, які запам’ятовуються
Після короткого вступу всі одразу перейшли до практики. Бійці показували, як правильно накладати турнікет, фіксувати дихальні шляхи, підтримувати свідомість.
Учасники працювали одне з одним. Спочатку невпевнено, з обережністю. Потім дедалі рішучіше. Помилялися, знову пробували, ставили запитання. І з кожною вправою руки починали діяти автоматично. Одна з учасниць зізналася, що раніше боялася навіть наблизитися до пораненого. А тепер уперше відчула, що справді може щось зробити. Не спасати світ, а допомогти людині поряд. І це вже дуже багато.
У залі панувала зосередженість. Ніхто не поспішав. Коли перед тобою стоїть боєць, який витягував побратимів з-під обстрілів, ти слухаєш інакше. Не як на лекції, а як на інструктажі перед справжнім випробуванням.
Після тренінгу люди не розходилися одразу. Хтось розпитував про додаткові курси, хтось згадував випадки, коли не знав, як діяти. Тепер у нашому місті є ті, хто не розгубиться в критичний момент. І таких має бути більше. Тому наступні тренінги, лише питання часу.
