Залісся – колишнє велике поліське село, відоме з 1566 року, яке після аварії на Чорнобильській АЕС було повністю відселене та зняте з обліку, але його історія й досі живе у спогадах людей.
Про це повідомило Державне агентство України з управління зоною відчуження.
До 1986 року в Заліссі мешкало 2849 людей, а повсякденне життя перепліталося з ритмом поліського краю. Село відселили у травні 1986 року, а у 1999 році воно офіційно зникло з адміністративних документів. Сьогодні на його місці залишилися мовчазні руїни фермерського господарства, льонопереробного заводу та будинку культури, який колись був центром життя громади.
У виданні «Історія міст і сіл УРСР» за 1971 рік зазначалося, що Залісся було великим сільським центром із понад трьома тисячами жителів, власною сільською радою та колгоспом «Дружба» на 5,3 тисячі гектарів угідь. Гордістю громади була найбільша у районі школа на шістсот місць, якою довго керував математик Микола Ілліч Отченаш.
Із Залісся родом і Ніна Мельник — працівниця прип’ятського радіо, яка першою в ефірі оголосила про евакуацію. Після переселення вона повернулася до роботи в редакції газети «Прапор Перемоги» в Чорнобилі. У селі працював фельдшерсько-акушерський пункт, а місцевим символом була скульптура «Приборкувач бика», яка нині зберігається у Чорнобилі.
У Заліссі жила рідня російського опозиціонера Олексія Навального — це зафіксовано на пам’ятнику односельцям, які загинули на війні. Після аварії мешканців переселили у нове село Нове Залісся Бородянського району, де до 1988 року збудували понад п’ятсот нових садиб.
За даними медичного обліку, станом на 2009 рік у зоні відчуження проживали 271 людина, серед них — лише декілька самопоселенців у Заліссі. Останньою мешканкою була Розалія Іванівна Отрошко. Нині село повністю безлюдне, а його символами залишилися братська могила 142 воїнів та меморіальні плити з іменами загиблих у Другій світовій війні.
