«Партнер проєкту - «Чернігівська броварня AB InBev Efes Ukraine»
Пивний кухоль або келих є важливим атрибутом любителя пива. Смак, запах чи колір напою залежить від ємності, в яку його налити. Величезна кількість пивної атрибутики породила специфічне хобі – бірофілію. А це – окрема культура з колекціонування пивної атрибутики.
З чого пили пиво сотні і тисячі років тому, який посуд підходить для нього найкраще та його найцікавіші зразки, – розповідаємо в нашому огляді.
Зображення: Фотобанк
Пивний посуд: погляд крізь тисячоліття
Давні шумери смакували пиво з великого спільного глечика через довгі соломинки, зроблені переважно з очерету. Глечики виготовляли з глини або каменю. У заможних пиволюбів соломинки були з інших, дорожчих матеріалів.
Шумери п’ють пиво (історичний барельєф). Історичний барельєф, що ілюструє вживання пива через довгі очеретяні соломинки з великої спільної посудини.
У давній Русі пиво наливали в дерев'яний посуд. Вважалося, що в ньому воно довше тримає прохолоду і не втрачає природного смаку.
У вікінгів роль келихів виконували величезні турячі роги – ритони. Багатооздоблені ритони знайдені в Чернігові в кургані Чорна могила та у похованні ватажка вікінгів в їхньому поселенні біля с. Шестовиця (X ст.).
Перші пивні кухлі з’явилися десь у XIV ст. у Німеччині. Спочатку їх робили з гончарної глини та дерева, вони були прості на вигляд і без кришки.
Прості люди смакували пиво зі звичайної дерев’яної чи глиняної тари. Аристократи замовляли кухлі зі скла, олова чи срібла, з малюнками, емалями, інкрустацією дорогоцінним камінням. Їх прикрашали фамільними гербами, прикрасами, різьбленням чи декоративними деталями. На кухлях зображувалися історичні, повсякденні та біблійні сюжети.
Дерев’яний пивний кухоль початку XVI ст. https://violity.com/ua/publication/5751-storiya-nimeckih-pivnih-kuhliv.html
Вважається, що з XVI ст. в Німеччині почалася ера бірштайнів – керамічних кухлів з металевою кришкою. За допомогою відповідного механізму вона легко відкривалася великим пальцем. В той час середнє споживання пива зросло до 2 л на день, кількість пивниць збільшилася, постійні відвідувачі мали свої бірштайни, які зберігалися прямо в закладах.
В Україні в шинках та побуті простих міщан і селян були поширені дерев’яні або керамічні кухлі. Хоча траплялися і металеві, придбані за кордоном. Багатством та різноманіттям вирізнявся посуд козацької старшини. Келихи та кухлі виготовлялися зі срібла та інших металів. В походах цей посуд був практичніший за керамічний. Срібло вбивало мікроби, що могли потрапити в напої чи воду.
В багатій колекції чернігівського полковника та наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 р. згадуються 4 великі срібні пивні стакани, позолочені всередині. На трьох з них зображені герби, можливо, самого Полуботка.
Кухлі та стакани XVIII ст. (з колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.). Арендар Г. Срібний посуд XVII – початку XX століть Silver Tableware of the 17th – Early 20th Centuries. К.: Родовід, 2006. 176 с.
XIX–ХХ ст. – поява нових зразків та стандартів пивного посуду
У XIX–ХХ ст. німці робили свої кухлі в стилістиці минулих віків. Особливо виділялися кухлі з глини, яку добували в Кельні – вона мала чистий білий колір. Їх вкривали лазур’ю, малюнки на олов’яних кришках доповнювали сюжети, зроблені на самих кухлях. Керамічні кухлі з олов’яними кришками майже без змін проіснували більше 400 років.
В часи правління Вільгельма І (1861–1888) запроваджений традиційний німецький кухоль Maß (масс) обсягом 1 літр. З 1880-х рр. мюнхенські броварі, заради реклами, стали прикрашати кухлі фірмовими девізами і символами.
У XIX ст. на зміну кераміці прийшло скло. Технології його обробки постійно удосконалювалися, кухлі стали товстостінними з різнокольорового скла, з візерунками та багатою інкрустацією.
Німецький пивний кухоль XIX cт. із синього скла з олов'яною кришкою з емальованим та позолоченим декором.
Цікава історія пов’язана з виникненням келиха та сорту бельгійського пива «Квак» (Kwak). На початку XIX ст. Пауель Квак, власник трактиру в Дендермонді, прагнув збільшити продаж власного пива. Але проблема – його не могли купувати візники, яким заборонялося залишати робоче місце. Тому пан Квак вигадав особливий келих, який можна було закріпити на стінці екіпажу біля сидіння візника. Його нижня частина нагадувала лабораторну колбу, а верхня розширювалася догори. Келих кріпився на спеціальну підставку. Візник міг насолодитися напоєм біля пивниці або в дорозі.
Винахід Квака одразу збільшив потік клієнтів до його трактиру. А щоб вони не вкрали чи не розбили келих – вигадана особлива форма застави: щоб отримати пиво, покупець лишав свій черевик господарю. Інакше вертався додому напівбосим.
До речі, «пивний чобіт» – ще одна цікава модель кухля для пива. За легендою він з’явився після того, як один генерал, вигравши битву, на спір випив пиво зі свого чобота. Сьогодні кухлі такої форми зустрічаються на 1-2 літри.
У 1960-ті рр. глиняні кухлі остаточно поступилися місцем скляним, адже скляні вважалися більш гігієнічними. З 1984 р. запроваджений т. зв. «єврокухоль»: над рискою 1 літр він має пін-зону висотою у 4 см, щоб забезпечити коректне наповнення пивом.
Пивний посуд часів СРСР
Типова картина міста радянських часів (1950-1980-хх) – пивний кіоск і кілька високих столиків навколо. Пиво з пивзаводів привозили сюди цистернами й розливали у спеціальні ємності з краниками. Люди стояли до них в чергах із бідонами або з трилітровими бутлями в авоськах. В цих місцях вирувало життя, люди обговорювали останні новини району, країни.
В кіосках та пивницях пиво продавалося у скляних кухлях. Якщо черга невелика – замовляли великий кухоль за 22 коп., менший коштував 11 коп. Кухлі були об’ємом 0,5 або 1 л, стандартного дизайну, з товстого скла із масивною ручкою.
Кіоск «Пиво, води» (Україна, 1950-1960-ті рр.). https://slk.kharkov.ua/sovkovyi-gorod-millionnik-kakim-byl-harkov-v-60-e-foto/
В жерстяні банки пиво в СРСР не розливали. Лише перед Олімпіадою 1980 р. зробили експериментальні партії пива «Золоте кільце». На банках інколи зображали емблему Аерофлоту. Але собівартість виготовлення була надвисокою – 60 коп. за банку. Тому після олімпіади виробництво згорнули.
Любителі напою могли купити його і в пивному автоматі. Склянка пива місткістю 435 мл коштувала 20 коп. В Чернігові такі автомати знаходилися на Центральному ринку. Але до кінця 1980-х рр. їх прибрали, бо вони не мали такої популярності, як пивні кіоски чи пивниці, куди люди йшли за атмосферою живого спілкування.
Пивні діжки на причепі ще довго залишалися основним засобом продажу пива на розлив, як на зимовому фото з Чернігова 1992 р. Люди зі своєю тарою стоять в черзі за пивом, яке щойно привезли з пивкомбінату «Десна». Ця діжка виявилася рятівною – в магазинах не було ні пива, ні інших напоїв через відсутність на заводі пляшок для розливу. За розпорядженням Чернігівського міськвиконкому всі порожні пляшки мали направлятися на лікеро-горілчаний завод. Пиво тоді вже коштувало 4 руб. за літр, але попит все одно був великий.
У 90-х роках виробники почали розвивати пивну культуру і інвестувати великі кошти в обладнання та посуд, які надавались закладам часто безоплатно або за символічну ціну.
Бірдекелі
Бірдекелем або костером називають картонну підставку під келих чи кухоль, щоб конденсат від холодного пива не псував поверхню столу. У перекладі з німецької назва bierdeckel означає «пивна кришка». Свого часу мали популярність багатофункціональні кришки-підставки з фетру, якими ще й збирали зайву піну. На замовлення багатіїв бірдекелі робили з олова або срібла.
Бірдекель в його нинішньому вигляді винайшов німець Роберт Шпут наприкінці ХІХ ст. Він виготовляв рідку паперову суміш, наливав у спеціальні форми та висушував за ніч. Підставки виходили завтовшки 4-5 мм та діаметром трохи більше 10 см. Картонні підставки швидко витіснили фетрові та залишаються такими до сьогодні.
І трохи про пивну пляшку
Першими почали розливати пиво у скляні пляшки англійці у XVI ст. Її неофіційний день народження – 13 липня 1568 р., пов'язаний з історією про декана церкви Святого Павла Олександра Ноуелла. Якось літнього спекотного дня він вирушив на риболовлю, прихопивши домашній ель, який налив у скляну пляшку та міцно закрив пробкою. Тоді скляні пляшки для пива ще не використовували, бо вони були дорогі і не витримували тиску вуглекислого газу. Але в Ноуелла іншої тари не знайшлося. Пляшку він забув на березі річки й повернувся по неї за кілька днів. На його подив вона не лише вціліла, а й пиво в ній стало кращим, бо пройшло вторинну ферментацію. Після цього пивовари почали використовувати скляні пляшки для розливу елю.
Але остаточно важливість цього відкриття усвідомили лише через 150 років, коли пляшки міцно закріпилися у виробництві пива. Це стало ключовим етапом в еволюції пивоваріння, розширило його внутрішні й зовнішні ринки. Такі пляшки зберігають смак, якість пива, що збільшило його популярність серед споживачів.
Проєкт «Made in Chernihiv: Від джерел до сучасності» від Печера Інфо продовжує відкривати історію та традиції Чернігівщини.
Автор — Дмитро Казіміров, історик, краєзнавець, дослідник історії Чернігова.
Читайте також попередні матеріали серії:
