26 березня 2022 року Славутич показав, що його не зламати. Після важких боїв, втрат і кількох днів ізоляції тисячі мешканців вийшли на центральну площу з українськими прапорами, щоб заявити: місто було, є і залишається частиною України.
26 березня 2022 року Славутич показав, що його не зламати. Після важких боїв, втрат і кількох днів ізоляції тисячі мешканців вийшли на центральну площу з українськими прапорами, щоб заявити: місто було, є і залишається частиною України.
Славутич, збудований після аварії на Чорнобильській АЕС, у перші тижні повномасштабної війни опинився в ізоляції. Російські війська захопили навколишні села та шляхи сполучення, через що місто залишилося без нормального постачання харчів і ліків. Також були пошкоджені лінії електропостачання, і місто сім днів було без світла.
Попри це громада не здалася. Місцеві добровольчі загони та рота охорони облаштовували блокпости і тримали оборону. Активні бої в передмісті тривали з 23 по 25 березня, а 25 березня стало одним із найтрагічніших днів для міста.
Того дня під час оборони Славутича загинули четверо бійців.
Володимир Макарчук був військовим, а на початку повномасштабної війни став до лав тероборони Славутича.
Володимир Макарчук (22.02.1975 – 25.03.2022)
Олександр Зацепін був учасником АТО, працював у Славутичі та знову став на захист міста у 2022 році.
Олександр Зацепін (12.12.1965 – 25.03.2022)
Сергій Бархатов жив у Славутичі з 1987 року, працював у будівельній сфері та на Чорнобильській АЕС, а у вирішальний момент також став до бою.
Сергій Бархатов (29.08.1962 – 25.03.2022)
Сергій Сидоренко народився на Чорнобильщині, працював у Прип'яті та на Чорнобильській АЕС, а з початком повномасштабної війни взяв до рук зброю в складі добровольчого формування.
Сергій Сидоренко (11.09.1962 – 25.03.2022)
Усі четверо віддали життя за місто. За свій героїзм і відданість Славутичу вони посмертно удостоєні звання Почесний громадянин міста Славутича.
Того ж 25 березня росіяни взяли в полон ще кількох бійців. Серед них був Геннадій Гаєвий, який пішов у тероборону з перших днів повномасштабної війни. У неволі він загинув, а рідні дізналися про це лише у 2024 році.
Уже менш ніж за добу після цих подій, 26 березня, мешканці вийшли на мирну акцію в центрі міста. Люди тримали українські прапори і не розходилися, хоча небезпека була реальною. Окупанти застосовували світлошумові гранати та стріляли в повітря, але цей тиск не зламав містян.
[GALLERY-1776]
Саме той день став для Славутича символом єдності, гідності та мирного спротиву. Прапори в руках людей означали не лише підтримку України, а й готовність громади стояти разом навіть тоді, коли сили були нерівні.
Події березня 2022 року залишили в місті глибокий слід. Разом із болем втрат вони зберегли і пам'ять про те, як громада змогла вистояти. Славутич пам'ятає своїх захисників і день, коли тисячі людей вийшли на площу з українськими прапорами, щоб ще раз довести: Славутич — це Україна.
Фото: Вадим Івкін