«Коли ми замовчуємо якусь тему, то життя зупиняється»

Ці слова Мартіна Лютера Кінга-молодшого я озвучив на погоджувальній раді, що передувала відкриттю шостої сесії українського парламенту цього скликання. Нова сесія розпочалася в буремній часи – обстріл Авдіївки шокував усю країну. І поки армія відстоює наші інтереси на передовій...

Ці слова Мартіна Лютера Кінга-молодшого я озвучив на погоджувальній раді, що передувала відкриттю шостої сесії українського парламенту цього скликання. Нова сесія розпочалася в буремній часи – обстріл Авдіївки шокував усю країну. І поки армія відстоює наші інтереси на передовій, можновладцям залишається другий фронт – дипломатичний.

Однак, звертаючись за підтримкою до світової спільноти, ми маємо демонструвати результати роботи всередині країни. Власне, працювати завжди треба не для когось ззовні, а для того, щоб відбудувати країну для її громадян. Тоді із сильною, економічно і соціально впевненою країною будуть рахуватися і вороги, і друзі. Але, на жаль, сьогодні відбувається не зовсім так. Останнім часом складається враження, що вся країна працює не для людей, а для того, щоб задовільнити вимоги Міжнародного валютного фонду. Всі вже давно зрозуміли, шо Україна потрапила в залежність. Не тільки ми, а вже й наші діти є боржниками цієї структури, а ми продовжуємо чекати на нові кредити і погоджуватися з новими вимогами. Програма реструктуризації боргу України, запропонована колишнім міністром фінансів Яресько, напряму веде до втрати незалежності України. Позиція депутатської групи «Воля народу», яку я очолюю, – однозначна. Треба зупинити бездумне виконання всіх вимог МВФ, які шкодять національним інтересам. І ніякі розмови про нові кредити чи безвізовий режим тут недоречні. Уже смішно від заяви МЗС про «чергову перемогу» України: «…в червні знову будемо розглядати питання безвізу»! Вже Грузія з безвіком, Молдова з безвізом. А у нас – «чергова перемога – ми будемо розглядати»...

«Коли ми замовчуємо якусь тему, то життя зупиняється». Чи не це зараз відбувається стосовно Донбасу? У вересні 2014 року Верховна Рада прийняла закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Після цього в першому читанні були прийняті зміни до Конституції щодо так званої децентралізації, в яких є тільки один пункт з посиланням на те, що особливості місцевого самоврядування на цих територіях регламентується згідно даного закону. Потім питання управління територіями Донбасу знову було відкладене «в довгий ящик». І ніхто в країні про це не говорить. І це в той час, коли йде війна і гинуть люди! У суспільстві різні погляди на Донбас. Хтось вважає, що окуповані території потрібно остаточно від'єднати, хтось виступає за неухильне виконання Мінських домовленостей. Більшість виступає проти прямих переговорів чи співпраці з ватажками так званих «ЛНР» і «ДНР», і я це підтримую. Але чи не легалізує українська влада цих бойовиків шляхом двосторонньої торгівлі з ними в енергетичній галузі? У будь-якому разі цю проблему неможливо замовчувати. Затягуючи із внесенням змін у Конституцію, ми залишаємо невирішеним і питання добровільного об'єднання громад. Воно не може проводитися далі, бо передача повноважень районних рад територіальним громадам не відповідатиме чинному Основному закону в частині адміністративно-територіального устрою. І так з цілою низкою потрібних законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, які йдуть врозріз із положеннями нинішньої Конституції.

Ще одна велика проблема – це функції виконавчої влади на місцях. Нещодавно Кабмін підтвердив те, про що «Воля народу» говорила ще до Нового року, – в Україні відбувається масовий відтік кадрів із державної служби. Держава фактично руйнує свою ж виконавчу службу власними руками. Чому це відбувається? Тому що, приймаючи бюджет, була внесена поправка в метод обчислення окладу держслужбовців. Несподівано його було запропоновано нараховувати не згідно рівня мінімальної заробітної плати, яка становить 3200 гривень, а згідно прожиткового мінімуму, а це вдвічі менше. В результаті молодь масово покидає держслужбу. Ми повертаємося в 90-ті, коли інтелігенції було вигідніше працювати на базарах. Зараз так само краще отримувати зарплату в 3200 гривень у фізичної особи-підприємця, ніж дві тисячі на держслужбі. Тільки хто ж тоді реалізовуватиме обіцяні народу реформи? Пенсіонерів на держслужбі теж вже не залишилось. Адже ми встановили, що вони не можуть отримувати пенсію доти, доки працюють. І вони пішли на пенсію. Коли в травні ми ухвалювали закон «Про Державну службу», це була надія залучити в державне управління молодих, освічених, прогресивних спеціалістів. Натомість маємо повний хаос у Держслужбі. Територіальні органи виконавчої влади на місцях з реформою втрачають свої повноваження, передаючи їх органам місцевого самоврядування, але ради ще не отримали тієї відповідальності, як у виконавчої влади. Ми часто говоримо про провокації ворога в нашій країні, про шкоду, яку завдає війна. Але у випадку держслужби ми стоїмо на порозі тієї непоправимої шкоди Україні, в якій будемо винні тільки самі. Я не знаю, як назвати державу, яка своїми руками фактично знищує власну виконавчу владу. Мабуть, держава-камікадзе.

Вважаю, що питання збереження кадрового потенціалу державних службовців – одне з найголовніших, яке ми маємо вирішити в парламенті. Інакше розбудовувати країну будемо не роками, а десятиліттями і століттями. І тоді без іноземних фахівців буде точно не обійтися. Українських держслужбовців у природі просто не залишиться. На початку нової сесії я задаю парламенту VIII скликання лише одне питання: «Чи здатен він на серйозні вчинки, як принаймні парламент VII скликання, який ціною великого ризику історично зупинив хід подій 20 лютого 2014 року?» Чи зможе теперішній парламент дати поштовх розвитку нової України? Для цього потрібно не так багато – об’єднатися і працювати.

Ярослав МОСКАЛЕНКО,
народний депутат України,
голова депутатської групи «Воля народу»