Зачароване травами місто. Враження чернігівця

Одного літнього дня захотів побувати в наймолодшому місті України. Не пошкодувавши кілька гривень на квиток, вже за годину опинився там, над Дніпром. Чим живе Славутич сьогодні я вирішив переконатися на власні очі.

Одного літнього дня захотів побувати в наймолодшому місті України. Не пошкодувавши кілька гривень на квиток, вже за годину опинився там, над Дніпром.
Чим живе Славутич сьогодні я вирішив переконатися на власні очі.
***
Місто розташоване на 40 кілометрів західніше Чернігова. Славутич знаходиться на території Чернігівського та Ріпкинського районів, але місто відноситься і підпорядковується до Київської області.
Воно було створене одразу після Чорнобильської катастрофи для працівників атомної станції та переселенців із зони відчуження. Місто має свою цікаву історію. Адже до будівництва Славутича долучилися робітники майже з усіх Радянських Республік (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Україна, Литва, Латвія, Естонія, Росія).

А кожна республіка побудувала жилий квартал, який отримав свою етнічну назву. Так у місті з’явилось 12 кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський.

Славутич хоч і невелике, але дуже компактне і затишне містечко. Відсутність великих технічних підприємств та розташування міста біля лісу, роблять його привабливим з екологічної точки зору.

Часу було вдосталь, тому вирішив не поспішаючи обійти навколо міста пішки. Крокуючи центральною вулицею, потрапив до міського парку. Мою увагу одразу привернув скейт-парк (майданчик для екстремальних видів спорту). Адже не в усіх великих містах та обласних центрах існують такі парки. Це добре, що у місті є всі умови для розвитку молоді. Невже так важко, перестати дерибанити місцеві кошти і створити подібний скейт-парк у Чернігові?

Оглянувши усі квартали дійшов висновку, що майстри, які будували їх, ніби вклали частинку своєї душі та національного забарвлення. Тому кожен квартал відрізняється один від одного. Місто — патріотичне. Майже у кожному жилому кварталі можна побачити державний прапор або жовто-блакитні стрічки на будинках.
Усі адміністративні та розважальні споруди знаходяться у центрі міста біля площі. Там знаходиться і художньо-монументальний комплекс “Білий ангел Славутича”, який є справжньою окрасою міста. Саме він покликаний оберігати мир і спокій у Славутичі.

За площею знаходиться міський стадіон на якому відбуваються різні спортивні та розважальні заходи. Поруч зі стадіоном розміщене штучне поле, де займаються місцеві хлопці з дитячо-юнацької футбольної школи.
Взагалі Славутич — спортивне місто. Це одразу привертає увагу. На території міста багато спортивних майданчиків, де займаються люди різного віку. Навіть спостерігав картину, як дідусь активно займався фізичними вправами попри свій поважний вік.

У місті створені гарні умови для фізичного, духовного та культурного розвитку молоді. Так у Славутичі діють чотири загальноосвітні школи, ліцей, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей та фізкультурно-оздоровчі комплекси. Існує також місцева газета та функціонує сучасний готель.

Славутич не тільки молоде місто за існуванням, а й за віком його жителів. Загальна кількість населення — 25 тисяч чоловік. Більшість мешканців міста — це молодь. Та й останні демографічні показники засвідчують, що народжуваність перевищує смертність. Тому у місті діють аж шість дитячих садків. А ігрові майданчики є у кожному подвір’ї міста.

Помандрувавши містом в одному з кварталів натрапив на офіс Славутицької народної дружини, яка допомагає міліції слідкувати за правопорядком. Щодо релігійної ситуації, то у місті я побачив прихід Адвентистів сьомого дня, а також Римсько-католицьку парафію. А навпроти Талліннського кварталу будується Свято — Іллінський храмовий комплекс УПЦ.

Часу залишалося небагато і я попрямував до вокзалу. Вже біля самого вокзалу звернув увагу на дві недобудови, які розбирають по цеглинках. Це єдине, що погіршило моє враження про місто. Адже ці недобудови розміщені біля вокзалу і псують обличчя міста.

Ще однією загадкою для мене стали автобусні зупинки, які є у місті. Але ні пасажирів, ні жодного маршрутного автобуса, так і не побачив, який зупинявся б на них. Тому їх наявність мені була не зрозумілою.
Настрій погіршила і погода, яка затягнула небо чорними хмарами. Сівши до електрички на згадку написав віршовані рядки, про це маленьке, але дуже охайне містечко.
***
Прекрасне місто над Дніпром
Немов би спить чарівним сном.
А хто ж його зачарував?-
Спитайте у червневих трав.
Вони навіють віч-на-віч
тихесенько: «Сла-ву-тич»…

Владислав Листопад, фото автора.
По материалам http://svoboda.fm/