15 Серпня 2014
2079
У нас, в Україні, на цей час достигають яблука, сливи, груші, виноград, і тому ми їх кладемо до кошика на посвячення, а також, за давньою традицією, мед. Бажаючи розмаїття фруктів у кошику, можемо скористатися можливістю придбати ряд інших.
Отец Юрій
і почитаємо пречистого Твого Тіла преславне Преображення».
(Величання на утрені празника)
19 серпня християни східного обряду святкують празник світлого Господнього Преображення. Завдання цього празника – звеличувати славну подію Преображення ыз життя Ісуса Христа, яке деякі святі отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти – Матвій, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби.
Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли й вірили, що Ісус – це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як передбачив їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Іоанна, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик свого божества. Святий євангелист Матвій про чудесну Христову переміну каже: «І переобразився перед ними: обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло» ( Мт. 17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: «Господи, добре нам тут бути!» А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут, почули голос з неба: «Це – син мій улюблений, що його я вподобав: його слухайте!» (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового преображення.
Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор. Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Івана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоби той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від отця небесного. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. У кінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Івана, бо той був Його улюбленим учнем. Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливному саді. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях, видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро в другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були «наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від бога-отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: «Це мій син любий, якого я вподобав». І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі» (2 Петра 1, 16-18). А святий євангелист Іоанн із захопленням писатиме в своєму Євангелії: «І ми славу Його бачили – славу єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Ів. 1, 14).
«Господи, добре нам тут бути» (Мт. 17,4), – так відреагували апостоли, які були свідками Христового преображення. Вони удостоїлися почути голос самого Отця: «Це син мій улюблений, якого я вподобав. Його слухайтеся!» (Мт. 17,5). Пам’ять про цю подію має неабияке значення в нашому віруванні. Вона збагачує, впевнює нас у надії на Боже Слово, утверджує в спасінні через Христове Воскресіння, задіює до активного милосердного життя в суспільстві.
Припадає святкування Преображення Господнього на 19 серпня – в кінці літа, коли достигають плоди землі. Тому з найдавніших часів у церкві в цей день як подяку Господу приносили стиглі земні плоди. Перейняла цей звичай Христова Церква від старозавітнього припису приносити до Єрусалимського храму початки плодів. Про це читаємо в книзі Виходу: «Початок первоплодів твоєї землі принесеш у дім Господа» (Вих. 34,26). Став цей припис для ізраїльтян знаком віри й надії на Божу всемогутність, законом: «Щоби приносити первоплоди нашої землі та первоплоди всякого плоду із всякого дерева рік-річно до Господньго дому» (Неем. 10,36). Тому звичай благословити принесені до церкви первоплоди знаходимо у ранніх приписах церкви.
У нас, в Україні, на цей час достигають яблука, сливи, груші, виноград, і тому ми їх кладемо до кошика на посвячення, а також, за давньою традицією, мед. Бажаючи розмаїття фруктів у кошику, можемо скористатися можливістю придбати ряд інших. Вони є знаковими у вираженні Божої всемогутності і щедрості для людства усієї планети.
Повнота посвячення завжди відбувається через слово, яким звертаємось до Господа і яким самих себе приготовляємо до сприйняття освячення. «Твоєю Благодаттю і чоловіколюбієм зглянься милостиво на наше прохання і через посвячені речі очисти нас від усякої скверни; оживи наше сумління, сповни надії на Твоє милосердя, щоби без сумнівів, повні радості духовної, ми отримали ласку, що освячує» – так висловлюємо спрагу нашої душі, що бажає почуватися в постійній Божій присутності. Такий благоговійний стан духу відкриває в людині почуття вдячності за Божу Благодать, що виражена через дари – виноградний плід, мед та інші плоди, зігріті променем сонця, напоєні краплями вологи земної; Божу ласку, що об’явлена через Божественну кров Божого Сина у пресвятій євхаристії, підносить християнина до відповідальності стати галузкою виноградною, яка плід приносить добрий.
Посвячені плоди обов’язково треба з’їсти, щоб не допустити їхнього псування. Існує також звичай ділитися посвяченим один з одним та з бідними, таким чином наголошуючи про Боже милосердя: що Бог хоче бачити своїх дітей щедрими і небайдужими до тих, хто потребує.
отець Юрій,
настоятель греко-католицької громади м. Славутич
