Представляємо вашій увазі інтерв’ю з цікавою людиною, відомим дослідником столичних річок і підземель Києва, дуже популярним екскурсоводом і автором багатьох книжок про цікаві місця столиці, Чорнобильської зони та України, Кирилом Степанцем. Говорили ми з ним про його останні дослідження та книжку про Віктора Цоя. -Що з останніх досліджень міста вас найбільше вразило? Які ....
Представляємо вашій увазі інтерв’ю з цікавою людиною, відомим дослідником столичних річок і підземель Києва, дуже популярним екскурсоводом і автором багатьох книжок про цікаві місця столиці, Чорнобильської зони та України, Кирилом Степанцем. Говорили ми з ним про його останні дослідження та книжку про Віктора Цоя.
-Що з останніх досліджень міста вас найбільше вразило? Які місця, на вашу думку, можуть стати офіційними туристичними об’єктами у Києві?
— Головний об’єкт — це підземне столичне водосховище. На Володимирському узвозі є невеликий будиночок. Під ним, в самому пагорбі, знаходиться величезне підземне приміщення з галереями, побудоване у середині 19 століття. Колись тут зберігалася й фільтрувалася питна вода. Водосховище давно не працює, але споруда збереглася в ідеальному стані. Крім комунальників там ніколи нікого не буває. Масштаби споруди грандіозні, співставні з подібними спорудами Лондона, де давно вже облаштували концертний зал. Акустика київського підземного резервуару для води з його склепіннями — чудова. Але це історичне надбання міста не використовується. Тому я з колегами намагаюся якось порушити це питання, щоби даний об’єкт став туристичним, а згодом — музейним чи концертним. Проте, спочатку треба буде побудувати туди сходи. Нині потрапити у водосховище неможливо. Я брав безліч дозволів у Київводоканалу, адже об’єкт знаходиться на його балансі, й проходив інструктаж з техніки безпеки. А спускатися до підземелля довелося за допомогою мотузки. Більше століття тому цей комплекс називався як і місцеве урочище — Палестина, адже неподалік розташовувалася знаменита київська панорама «Голгофа».
Також унікальний об’єкт, який можна було б використати раціонально й цікаво — критий автобусний парк на вулиці Бориспільській. Це одне з найцікавіших архітектурних надбань Києва радянської доби. Справжній масштаб споруди можна оцінити тільки зазирнувши на арену цього «автобусного цирку». Нині тут таке собі кладовище розбитих автобусів та маршруток.
— Ще за однією спорудою, яку ми практично днями втратили, я дуже жалкую. Це збудований на Воскресенці за радянських часів спеціальний басейн з шахтою, глибина якої 18 метрів. Вона створена для тренування спецпризначенців, бойових водолазів й випробування водолазного спорядження. На весь колишній СРСР було лише 2 таких об’єкти — у Києві та Ленінграді. Унікальна будівля зараз демонтується, а на її місці Київміськбуд споруджує черговий житловий комплекс з назвою за прізвищем колишнього комуністичного діяча — російського революціонера Курнатовськог
— Один з улюблених моїх маршрутів — долина річки Дарниця, яка простягається на 24 кілометри.Вона має кілька витоків, головний з яких — ставок на Оболоні, що у межах міста Бровари. Ще один витік розташований на північній околиці села Княжичі. Майже половину свого шляху річка проходить лісистою територією, частково — через промзону і житлову забудову. Вона, місцями, захаращена, але продовжує існувати попри все. Мандрувати вздовж русла можна днями, тому я розробив декілька екскурсійних маршрутів для цієї локації, що користуються популярністю. Багато несподіваного трапляється на шляху подорожуючих. Дуже цікаво те, що неподалік Дарницького вокзалу зберігся річковий ареал доіндустріальної забудови. Це болото Сірої чаплі. Тобто посеред промзони існує фрагмент стародавнього лісу з болотом, в якому є повноцінна автентична екосистема й навколо — своя стала флора й фауна.
-Про річку Дарниця можна прочитати у ваших книжках?
— Звичайно. Перша моя книжка вийшла з друку у 2014 році, і була присвячена 100 київським малим річкам. Вона й називалася «Енциклопедія київських річок». Це найбільш фундаментальна праця з поміж 15 надрукованих мною. «Енциклопедію.» вже перевидавали кілька разів. Мабуть, більш ніж три роки збирав інформацію та історичні довідки про річки на території столиці, лазив по руслах і у підземних колекторах, куди були сховані багато потоків. Потім була книга про Чорнобильську зону. Я туди постійно їздив офіційно, й не дуже — як сталкер.
-Недавно у вас вийшла з друку книга про перебування Віктора Цоя і групи «Кіно» у Києві. А також про зйомки фільму «Кінець канікул»…
— Матеріал для останнього дослідження про місця перебування у Києві Віктора Цоя я почав збирати з 2018 року. Мені спало на думку, що навіть панелька у спальному районі може бути цікавою. Знайдуться цікаві історії, данні і свідки перебування в ній, наприклад, письменників, чи інших видатних людей. На Березняках всі знають вербу Віктора Цоя, але мало хто знає, що недалеко у будинку декілька днів мешкав Цой з друзями — музикантами. Він жив там у знайомої, давав невеликі концерти «для своїх». А мати жінки дивувалася, що Віктор за два дні спустошив всі запаси макаронів у квартирі. Такі дрібниці, на перший погляд, не мають системності. А коли збираєш їх до купи, складається намисто культурно-історичних надбань Києва. Я створив також екскурсію місцями перебування Цоя — це локації на правому та лівому берегах міста. Екскурсія набуває популярності.
Видавати книжки просто тим, хто має власні гроші. Якщо це робити за кошт видавництва, то вони починають тобі диктувати як писати, що писати, коли писати, яка має бути назва, що додати, що викреслити. Тому переважну більшість своїх книг видавав за власний рахунок. Цой свій перший альбом також видав за свої гроші у підпільній студії. Я вирішив зробити так само.
— Як ви знаходите нові об’єкти для дослідження?
— Для мене цікаві будь які об’єкти у Києві, області, в Україні. Скільки б не займався дослідженнями, але знову бачу щось нове. Можу піти за хлібом і натрапити на артефакти, сфотографувати їх. У своєму Святошинському районі, який, здавалося б, дослідив, за минулий рік знайшов декілька будівель, що мають вік понад 150 років, і про які не знали й досвідчені дослідники Києва. Можу також цілеспрямовано вибирати місця досліджень через супутникову мапу, можу скористатися підказками колег, які діляться цікавими локаціями. Знаходжу нове у книгах, готуючись до екскурсій. От поряд з моїм будинком стоїть старовинна садиба — пам’ятник архітектури, якій більше 120 років. Вона колись була дачею родини київського фотографа в оточенні чудового соснового бору, адже Святошин був курортним місцем для киян, а лікарі рекомендували тут жити всім, хто має проблеми з дихально-легеневою та серцево-судинною системами. За півроку на моїх очах зникло 80 відсотків дерев цієї садиби, залишилося 6-7 велетенських сосон. Дерева повирубували під черговий житловий комплекс. Мав розмову з забудовником, пояснював «важливість хвойних дерев для лікування дихальних шляхів у період пандемії». Обіцяли мені одне: саму садибу не чіпатимуть. Я б заборонив будувати на ділянках, де ростуть більше 10 великих дерев і автоматично надавав їм статус скверу, парку, заказнику місцевого значення.
— Чи є попит на екскурсії під час протиепідемічних обмежень, локдаунів?
-Є, і навіть бажаючих стало більше. Адже обмеження на подорожі за межі України стали проблемою, люди почали активно цікавитися своїм містом, областю, країною, розвідувати нові місця, шукати екстремальні розваги під час екскурсій та туристичних походів. До того, як у Києві зупинили масовий доступ у транспорт, я активно водив екскурсії містом. Особливо популярними у нас з колегою були підземні екстрим-маршрути: лабіринтами з водоспадами під Хрещатиком, Бесарабкою, Набережною, підземною Борщагівкою, Кловом, Микільською дренажною системою і багато інших.
Зараз буду водити екскурсії по районах для місцевих мешканців, щоб людям не довелося користуватися транспортом — по Святошину, Татарці… Маю кілька спільнот з нормальною кількістю учасників, тому планую проводити заходи на свіжому повітрі, з дотриманням всіх правил. Весна, цікава лекція на свіжому повітрі, рух — що може бути корисніше для здоров’я.
Всі фото надані Кирилом Степанцем
