Білий лелека - живий символ України

Весна сходить на землю з лелечиних крил віщуючи радість та щастя. Здавна цей птах символізував любов до батька й матері, що благословили на цей світ. А тому, він є символом продовження роду, сімейного добробуту і любові до рідного краю.

Білий лелека є перелітним птахом, котрий мешкає в Європі, Африці та Азії. За дослідженнями орнітологів на території України він з’явився у 16-17 ст. Відтоді птах, що приносить на свої крилах весну, став живим символом нашої країни. Хоча лелека та журавель - це дві різних пташки, їхній символізм у народі та значення в житті людини однакові, через зовнішню схожість.

Лелеки вважаються святими птахами через свою вірність людині, адже вони ніколи не робили людям кривди. Наші пращури вірили в те, що птахи наділені людськими душами, відчувають людське серце та розуміють мову. Славляться вони також і своєю вірністю. Якщо лелека обирає собі пару – це на все життя. Коли один із пари помирає, то інший йде свідомо на вірну загибель. А коли трапляється зрада в пташиній сім’ї, винуватець підлягає осуду зі сторони інших птахів та навіть карається смертю.

ЗА ЛЕГЕНДОЮ…

У християнстві птах є символом чистоти та розсудливості. Його вважають божественним обранцем та асоціюють із благочестям та воскресінням.

Святий обов’язок птаха – знищувати різних шкідників, таких як гадюки чи жаби. Про це описується в одній із давніх легенд: колись давно Бог побачив, що змії, жаби, черв’яки та всілякі інші плазуни завдають багато шкоди на Землі та й вирішив їх позбутися. Зібрав він тих плазунів у великий мішок і доручив одному чоловікові викинути його у море. Але, застеріг, щоб він мішок не розв’язував та не заглядав туди. Чоловік ослухався, і не маючи сил боротися із жагою дізнатись що ж там таке у мішку, розв’язав його. Вмить плазуни розповзлися в різні боки, він і моргнути не встиг. Бог розгнівався на нього за непослух і перетворив на лелеку. Останньому стало соромно за свій вчинок, від того й похилилася його голова, а дзьоб та ноги почервоніли від сорому. Так відтоді й ходить лелека по болотах та степах вишукуючи гадюк та жаб в надії зібрати віх випущених ним плазунів.

Народ завжди ставився з великою пошаною до цих пташок. Весною нерідко їх зустрічали всім селом, ледь-ледь почувши довгоочікуване курликання. Побачивши птахів у небі, до них зверталися із проханнями про здоров’я, родючість та добробут. Досить поширеним ритуалом для зустрічі пернатих було випікання спеціального печива, що звалось «буслові лапки». Його роздавали дітям, закликаючи цим лелек, щоб ті скоріше повертались додому.

Коли ж пташки відлітали у вирій вслід їм кричали «Колесом дорога!» аби ті що скоріш повернулись на рідну землю. Також вважали що цією фразою можна затримати відліт птахів, а разом з тим і заморозки. Жалібне курликання птахів символізувало неймовірну тугу за рідним краєм. Їхній спів не залишав байдужим нікого, настільки сумною була та пісня. Більшість часу лелеки проводять в дорозі. Відлітаючи до теплих країв у серпні-вересні, вони лиш у грудні долітають до Африки, де зимують. Вже за місяць вони знов готуються вирушити у політ, але вже додому. До речі, на батьківщину вони повертаються вдвічі швидше аніж летять на чужину.

З метою їх осінніх та весняних перельотів пов’язаний теж певний символізм. За давнім повір’ям восени птахи відлітали забравши із собою душі покійних та супроводжували їх в потойбічний світ. Весною ж, повертаючись додому, вони супроводжували душі немовлят, яким незабаром судилось народитися. Напевне, всі ми у дитинстві чули від батьків, що дітей лелека приносить.

Своїм прильотом та кличем вони повідомляли про зміну природного циклу, прийдешню радість, безжурну весну та щасливе літо. Саме тому навесні журавлів кличуть веселиками. В народі їх називають по-різному: журавель, бузько, бушель, буслик, чорногуз, гайстер, веселик, дликотень, тощо. Жоден птах в Україні, крім цього, не має такої кількості місцевих назв.

Інколи їм давали й більш незвичні імена, як для птахів. Взагалі, звірів та птахів ніколи не називали людськими іменами. Однак, лелеки стали виключенням, до них звертались, як до людей: «Антоне, коли тепло буде?» або «Іване, принеси тепло!».

ПЕРЕДВІСНИК РАДОСТІ Й ВЕЗІННЯ

З птахом також пов’язана і велика кількість географічних назв: Бузьків Яр, Лелечин потік, Чорногузькі пороги, Боцянівка, Лелеківка, Чорногузи.

А український фольклор наповнений великою кількістю приказок, прикмет, пісень та віршів про журавлів. У легендах з особливою ніжністю розповідали про їх благородність. Лелеку оспівували в історичних піснях та думах. Його образи втілювали на гербах, емблемах міст і давніх родових маєтків. Археологи знайшли чимало глиняних статуеток, іграшок, прикрас та розписаного посуду із зображенням цих птахів.

Звертаючись до народних прикмет, люди вважали, що коли навесні хтось вперше бачить журавля – скоро гуляти йому на весіллі. Якщо ж бачили цілу зграю – це до поповнення сімейства або зустрічі з родичами.

За іншими даними побачити одного лелеку віщувало цілий рік самотності, а двох – до скорої зустрічі своєї пари. Якщо ж дівчина бачила бузька у гнізді - це значило, що іще рік вона проведе у батьківському домі.

Гарною прикметою вважалося побачити журавля у польоті. А споглядання журавлиних танців було передвісником радості й везіння. Якщо ж бачили журавлів, що відпочивають у полі, вважалося, що це до щедрого врожаю.

Також по прильоту птахів визначали, коли саме чекати потепління. Люди вірили, що саме вони приносять тепло та забирають його назад у вирій. Отже, якщо птахи прилітали раніше – чекали раннього й теплого літа. Якщо бузько стояв на одній нозі, чекали швидких похолодань. Спостерігаючи за птахами, підмічали, що перед тим як здіймався сильний вітер – лелеки довго кружляють біля своїх гнізд. Якщо ж бачили, що лелеки клопотали у своїх гніздах – час садити цибулю.

Вважалося також, що якщо птах перелетить через будинок у якому є новонароджений – через рік знову буде поповнення сім’ї. Швидкого поповнення в родині очікували й коли лелека сідав на дах під час весілля або снився заміжній жінці.

Вбивство журавля було великим гріхом. Людину, що наважилась на це, та її сім’ю чекали нещастя або навіть смерть. Цим можна було накликати нещастя на декель поколінь. Вважали, що гніздо лелеки є оберегом від блискавки та пожежі. Тому вірили, що у кривдника, після його вчинку згорить хата.

На птахів, що летять заборонялось вказувати пальцем. За повір’ям, від цього вони могли заблукати. Також, люди намагались не турбувати птахів, випадково зустрівшись із ними. Вони обмежувались лише недовгим і тихим спостеріганням

ПРООБРАЗ ЖАР-ПТИЦІ

Самі ж лелеки зовсім не боялись людей. З особливою довірою вони ставились до тих, у кого в подвір’ї проживали, демонструючи це спокійно розгулюючи по двору, навіть у присутності людей. До речі власник оселі, де поселився лелека вважався вельми шановним у селі.

Бузьків усіляко намагались залучити до житла, облаштовуючи їм гнізда на дахах будинків або стовпах поруч зі своєю оселею. Двір, у якому поселився лелека вважався щасливим. Адже птах-покровитель стереже щастя та не підпускає біду. Сидячи на даху він символізував захист та заступництво. Є думка, що саме лелека є прообразом жар-птиці.

Коли птахи прилітають додому, першим до гнізда повертається самець. Він оберігає його та слідкує, щоб ніхто інший не зайняв, а вже згодом повертається й господиня. Цікаво, що власною територією, на яку було зась посягати іншим птахам, вважається не тільки саме гніздо, а ще й певна частина території навколо нього. Якщо птах його покидав, вважали, що двір та дім найближчим часом теж опустіють. Село, у якому селились лелеки теж було захищеним від напастей та негод.