В Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» (про таємницю підриву древнього Успенського собору на території лаври нещодавно розповіли науковці) завершився польовий археологічний сезон. Розкопки велися в Митрополичому саду.
В Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» (про таємницю підриву древнього Успенського собору на території лаври нещодавно розповіли науковці) завершився польовий археологічний сезон. Розкопки велися в Митрополичому саду. Вдалося зробити декілька дуже цікавих знахідок, одна з них — древній скарб. Це близько 180 шматочків бурштину загальною вагою майже пів кілограма.
— Ми, археологи, трохи забобонні, адже багато чого в нашій роботі залежить від удачі, — сказав «ФАКТАМ» кандидат історичних наук Дмитро Пефтіль, який цьогоріч очолював розкопки в Митрополичому саду. — Бурштиновий скарб знайшов кандидат фізико-математичних наук Володимир Кода. Він брав участь у наших розкопках як волонтер: прийшов нам допомогти та в той же день відкопав цей бурштин. Немає сумніву, що він людина, якій на розкопках таланить. Це дуже у нас цінується. До речі, цього разу з нами працював ще один, на мою думку, удачливий волонтер. Я зрозумів це, коли він без металошукача знайшов старовинну монету (другу монету відшукав я, але за допомогою спецтехніки). Потім я ставив цього хлопця на найвідповідальніші ділянки, і він став рекордсменом з кількості знахідок.
«Для археолога знайти старовинний туалет — це чимала удача»
— Знайдення в Митрополичому саду лаври майже пів кілограма бурштину стала для нас повною несподіванкою, — розповів «ФАКТАМ» завідувач науково-дослідного сектора археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» кандидат історичних наук Сергій Тараненко. — Цей бурштин лежав у шарах ґрунту XIV-XV століть. У ті часи українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського. До слова, офіційною мовою в цій державі тоді була староукраїнська (староруська). Думаю, тут слід сказати, що в наступні століття московія привласнила назву Русь.
— Раз в Митрополичому саду лаври ваша експедиція знайшла велику партію бурштину, значить, там 600−700 років тому існувала майстерня з його обробки?
— Не факт. Річ у тім, що поки що в Києві не знайдено залишків жодної майстерні з обробки бурштину періоду Великого князівства Литовського. Але чимала кількість бурштину, який ми знайшли в Митрополичому саду, свідчить, що матеріал все ж призначався для якихось робіт.
— Звідки його привезли в Київ?
— Хімічний аналіз показав, що не з Прибалтики, а з Подніпров’я (в цьому регіоні здавна існував відповідний промисел).
— Бурштин, який ви знайшли, має сліди обробки?
— Два шматки являють собою оброблені заготовки.
— Для якого виробу?
— Певно, для виготовлення вервиці (чоток). Традиція використання вервиць у нас дуже давня. Скажімо, на найдавнішому з відомих нам зображень Антонія (засновника Києво-Печерського монастиря) та його сподвижника Феодосія ці мужі показані з вервицями в руках. Тож цілком можливо, що вже в часи Антонія та Феодосія (друга половина ХІ століття) ченці Києво-Печерського монастиря користувалися вервицями. А раз так, то тут або існувала майстерня з їх виготовлення (але її залишків поки що не знайдено), або окремі майстерні ченці у своїх келіях робили чотки для братії. Тому й замовляли значні об’єми бурштину.
— Бурштин лежав у якійсь коробці або мішечку?
— Певно, що в мішечку, а може, й дерев’яному кошику. В будь-якому разі ємність, в якій він знаходився, давно зотліла у землі.
— Цей бурштин великих розмірів чи дрібний?
— Дрібний. Тому зробити з нього ювелірний виріб проблематично. А от вервиці — цілком можливо. Не виключено також, що ці пів кілограма бурштину — просто вибраковка. Уявіть, купець привіз до Києва велику партію цього матеріалу. Більші шматки пішли на продаж, а дрібні він просто викинув в яму, бо ніхто не купив. Територія нинішнього Монастирського саду тоді була периферією Печерського монастиря. Тож цілком можливо, що там знаходилися ями для сміття, можливо, навіть туалети. Між іншим, для археолога знайти старовинний туалет — це чимала удача.
— Цікаво, чому?
— Тому що предмети, які туди падали, зазвичай не діставали. До того ж вбиральні в минулі часи використовували не тільки за прямим призначенням, але і як смітники або компостні ями: щось зламалося, стало непотрібним — викидали в туалет. Позамітали в хаті або у дворі — викинули сміття в нужник. Не дивно, що в старовинних туалетах знаходили навіть такі цінні речі, як зброя та прикраси. Мені довелося проводити археологічні розкопки садиби Івана Григоровича-Барського (це на Подолі, на місці, де зараз знаходиться посольство Нідерландів). Ми тоді дослідили туалет ХVIII століття, знайшли, крім нумізматичної колекції, купу битого скла та кераміки й навіть з десяток керамічних дитячих свищиків. Коли після розкопок цього об’єкту йшли Подолом, люди від нас шарахалися: запах від органіки, яку ми копали, був жахливий (посміхається).
— Щодо бурштину, є ще один важливий момент: у стародавні часи з цього матеріалу робили не тільки різноманітні ювелірні вироби (як-то вервиці, намиста, вставки для перснів), але й використовували його як інгредієнт для виготовлення олійних фарб, — додає кандидатка історичних наук Юлія Мисько. — В Києві на території Михайлівського монастиря свого часу було знайдено залишки майстерні іконописця, в якій був бурштин саме для створення фарб.
«Шукали житло майстрів, які у 1080-ті роки виготовляли скло та смальту для оздоблення Успенського собору Києво-Печерського монастиря»
— Якщо знахідка купи бурштину стала для вас несподіванкою, то, певно, ви шукали щось інше? — запитую в Сергія Тараненка.
— Так, інше — ми шукали житло майстрів, які у 1080-ті роки виготовляли скло та смальту для Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Якраз тоді цей храм побудували й почалося його оздоблення. Тож було потрібно скло для вікон і смальта для мозаїки. Ми знаємо, що склоробних майстерень у Києві тоді ще не було. Значить, є підстави казати, що спеціально для оздоблення Успенського собору на території монастиря побудували склоробну майстерню.
— Чому ви вважаєте, що вона знаходилася саме на території нинішнього Митрополичого саду?
— Тому що у 1951 році археолог Володимир Андрійович Богусевич знайшов в Митрополичому саду два горни кінця ХІ — початку XII століття для виплавки скла. Тож вже давно відомо, що склоробна майстерня знаходилася саме там. Скло та інгредієнти для його виготовлення у ХІ сторіччі в Києві коштувало дуже дорого. В такому разі майстрам доводилось все це охороняти. До того ж вогонь в горнах, певно, слід було підтримувати цілодобово. Виходить, склороби мали жити десь поруч з горнами. Власне, їх житло ми й шукали.
— Знайшли?
— Так, нам поталанило — відшукали залишки їхньої будівлі.
— Що вона собою являла?
— Це була двоярусна споруда. Нижній ярус, підвальний, — так званий господарський підкліт. Там лежала пічка, яка впала туди з верхнього житлового ярусу.
— Розібралися, чому пічка провалилася в підвал?
— Встановити причину було не складно: під час пожежі, яка охопила споруду, пічка впала у підкліт.
— Раз скло в ті часи в Києві не вироблялося, то склороби, що облаштували майстерню в Монастирському саду, були не місцевими?
— Так, не місцевими, то були візантійці. Вони привезли з собою все необхідне для виготовлення скла та смальти. Пізніше, можливо, через покоління, робити скло почали місцеві майстри.
— У ХІ столітті скло було таке ж, як сучасне?
— Один з основних компонентів для його виробництва не змінився — це пісок. Але для виготовлення свого скла візантійці мали десь понад 10 добавок (я їх називаю «спеціями»). Завдяки цим компонентам вони надавали склу певних властивостей, в тому числі кольору.
— Що, окрім пічки, ви знайшли в хаті склоробів?
— Серед знахідок — лузка від риби, яку вони їли. Це доказ того, що майстри там жили. Ну, й наявність пічки про це свідчить.
Дуже порадувала ще одна знахідка серед залишків хати склоробів — металева лопата.
— Лопата? Що в ній унікального?
— О, це дуже рідкісна знахідка. Протягом 17 років я брав участь в археологічних розкопках київського Подолу. За цей час пощастило знайти лише половинку лопати. Це може здатися дивним, адже в княжі часи на Подолі було близько трьох тисяч дворів. Значить, щонайменше стільки ж лопат. Якби одне покоління жителів Подолу спрацьовувало й викидало на смітник по одній лопаті, то цього інструменту було б десятки тисяч одиниць. Але ми залізних лопат там не знаходимо. Отже, люди в ті часи не викидали їх, а передавали нащадкам — через велику цінність, зумовлену чималою вартістю заліза в ту давню епоху. Тож стародавня лопата, яку ми відкопали в підклітті хати склоробів, — знахідка не ординарна.
Наступного року ми плануємо продовжити розкопки в Митрополичому саду. А в цьогорічних наших розкопках взяли участь бійці та капелани — в рамках програми реабілітації військових «Духовне відновлення культурою», започаткованій Національним заповідником «Києво-Печерська лавра».
Раніше археолог розповів «ФАКТАМ» про унікальну знахідку біля стін Софії Київської.
На фото у заголовку: Волонтери працювали на розкопках безоплатно (Фото надано Дмитром Пефтілем)