До вашої уваги світлини українського фотографа Анатолія Павловича, зроблені у 1908 році у селах Пакуль, Ковпита, Олешня, що на Чернігівщині. На фото - мешканці сіл, їхні будівлі та особливості побуту. Завдяки цьому матеріалу ви побачите, як жили наші пращури понад сотню років тому, що носили, в яких хатах мешкали, що таке «комин», «лучина», «клуня», як виглядав водяний млин, що означає топити хату «по-чорному» тощо. Також ви зможете ознайомитися з фото колекції експонатів, зібраною Федором Вовком.
До вашої уваги світлини українського фотографа Анатолія Павловича, зроблені у 1908 році у селах Пакуль, Ковпита, Олешня, що на Чернігівщині. На фото - мешканці сіл, їхні будівлі та особливості побуту. Завдяки цьому матеріалу ви побачите, як жили наші пращури понад сотню років тому, що носили, в яких хатах мешкали, що таке «комин», «лучина», «клуня», як виглядав водяний млин, що означає топити хату «по-чорному» тощо. Також ви зможете ознайомитися з фото колекції експонатів, зібраною Федором Вовком.
Року 1908 український фотограф Анатолій Павлович вирушив у свою першу етнографічну експедицію на Чернігівщину. Дослідження зініціював відомий антрополог, археолог та етнограф Федір Вовк, який тоді обіймав посаду головного зберігача Етнографічного відділу Російського музею ім. імператора Олександра III.
Павлович займався фотозйомкою, а Вовк шукав цікаві артефакти для музейної колекції. Результатом експедиції стали дві колекції, які зберігають у Росії: фотографій та одягу і прикрас.
У попередніх матеріалах "Локальна історія" публікувала світлини Анатолія Павловича, які він зробив під час експедиції на Полтавщину у 1909 році.
Особливість народного житла
Під час експедиції на Чернігівське Полісся Анатолію Павловичу вдалося зафіксувати чимало цікавих архаїчних рис народного житла і костюму, які ще побутували на початку XX століття.
Увагу сучасного глядача може привернути хата з солом’яним дахом та незвично високим комином. Насправді це не комин печі, а дерев’яний кадуб для відводу диму від лучника. І схоже, що цю хата топили "по-чорному", бо не видно другого димаря — комина від печі. На іншому фото бачимо два комини — від печі (прямокутного, на гребені даху) і від лучника (круглого, посередині схилу даху).
Загальний вигляд вулиці. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Село Пакуль, Чернігівський повіт, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Як лучник виглядав в інтер’єрі, добре видно на фото. Фактично він слугував сучасним торшером, який мав освітлювати приміщення у темний час доби. Для влаштування такого комина з лучником використовували цільний шматок дерева, в якому робили наскрізний отвір. Частина комина звисала зі стелі у хаті (для цього у стелі робили отвір), а решта через горище та через стріху виходила назовні. До комина підвішували мішок, який обмазували глиною. Мішок (іноді його називали "кабицею") був значно ширший, ніж сам комин. Джерелом світла були запалені лучини, для яких влаштовували лучник (або посвіт). Саме архаїчну форму лучника (колода з встромленим у неї шматком грубої гілки з обрізаними маленькими гілочками, що створювали розгалуження, на яке клали лучину) ми бачимо на фото.
Лучник (підставка для лучини). Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Комин створював сильну тягу, і лучини добре горіли, освітлюючи хату. Пізніше до комина з мішковини почали підвішувати металеву решітку, на яку клали лучину. На літній період, коли потреби в такому комині з лучником не було, м’яку частину з тканини підвішували до стелі. Комин опускали на початку осені. Поширений обряд приурочували до дня Симеона Стовпника 1 вересня. Жінки наводили лад у хаті, готували обрядові страви, а діти бігли до сусідів зі звісткою: "Приходьте до нас, будемо комина женити". Були навіть спеціальні обрядові пісні: "Ой прийшли ж ніченьки довгенькі, посвіти ж нам, комину біленький! Ми ж тебе квітами убрали, барвінком-рутою оперезали". Урочисто запалений посвіт на початку осені мав зберігатися в оселі до весни. У 1980-х роках можна було ще побачити старі хати, в стелі яких залишався отвір від комина для лучника, хоча ні комина, ні лічника давно вже не було.
На фотографіях Павловича ми бачимо типові для Чернігівського Полісся зрубні хати під чотирисхилим солом’яним дахом, в яких житлову частину обмащували глиною і білили. Також трапляються хати і з двосхилими дахами. Хати були як двокамерні (хата+сіни), так і трикамерні (хата+сіни+комора). Стіни житлової частини могли обмащувати і білити не по всій площині стінни, а лише між колодами зрубу. У південно-східних районах Чернігівщини могли білити і хату, і комору при хаті.
Селянська хата. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Група дітей біля хати. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Хата. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Цікавою для дослідників народного житла є фіксація на світлинах різного розташування хати відносно вулиці — як заглиблене у дворі, так і наближеного (причілкова стіна хати з вікнами виходить безпосередньо на вулицю). У другому варіанті завжди є високі глухі ворота з хвірткою і дашком, які створюють враження повністю закритого від сторонніх очей внутрішнього простору двору. Дашок над воротами з хвірткою міг бути дерев’яним, або солом’яним.
Хати. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Хата бідного селянина. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Дві жінки біля воріт. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Павлович також сфотографував господарські споруди двору.
Вигляд двору зсередини. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Клуня — господарська споруда для зберігання сіна. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Вражають своєю монументальністю стовпові зрубні млини голландського типу (у них повертається лише верхня частина). Окрім вітряків, на Чернігівщині було багато і водяних млинів.
Млин голландського типу (з верхньою частиною, яка обертається). Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Старовинний водяний колісний млин. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Водяний колісний млин. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Що одягали на щодень
Надзвичайно цінною для вивчення буденного давнього вбрання мешканців Чернігівського Полісся є фотографія групи селян з села Пакуль, що на Чернігівщині. Найперше привертає увагу безрукавний чоловічий і жіночий суконний одяг. Такі безрукавки з домотканого сукна можна вважати попередницями керсеток. Власне, і назва цього одягу значиться в описах як "корсетка". Такі безрукавки мали кишені, а позаду для розширення нижньої частини виробу вставляли клини. Сукняну безрукавку саме з таким кроєм ми бачимо на жінці, яка стоїть крайня зліва. Для чоловіків безрукавки шили з сукна темних кольорів, тоді як для жінок використовували сукно білого або кремового кольору.
Група селян. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
На такий архаїчний одяг звернув увагу і Федір Вовк, про що свідчать предмети у колекції музею.
slide 2 of 3
Безрукавка "корсетка". Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Безрукавка "корсетка". Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Тут можна роздивитися цікаві деталі, які не так чітко видно на фотографіях: відсутність коміра у жіночих безрукавках, і наявність коміра-стійки у чоловічих безрукавках, обшивка краю горловини і коміра кольоровою тканиною, фігурне оформлення клапана кишені.
Група селян на вулиці у неділю. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Літня жінка з онуком. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Селянин середнього віку. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
На Чернігівському Поліссі побутували й інші види безрукавного одягу —класичні керсетки, пошиті вже з купованих тканин. Такі керсетки з однотонної тканини ми бачимо на фото. А от на іншій світлині у дверях хати стоїть жінка, одягнена у керсетку з набивного або кубового ситцю. Як це виглядає у кольорі, можна побачити на фото подібних керсеток, які придбали під час експедиції.
Група селянок у святковому вбранні. Село Криски, Кролевецький повіт, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Три селянки. Село Криски, Кролевецький повіт, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Керсетка. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Керсетка. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Керсетка. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Окрім традиційного старовинного жіночого поясного вбрання, для регіону були характерні також спідниці, які по низу оздоблювалися вишивкою. Їх видно на жінках.
Жінки на жнивах. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Фото: Фототека РЕМ 1514–40/2
Одну з таких спідниць, яку купили для музею, представлено на фото. Тут добре видно її крій, який складається з чотирьох пілок. Вишивка на передній пілці значно вужча, бо попереду одягали запаску або фартух. Як і в інших спідниць традиційного крою, розпірка влаштована спереду, спідниця тримається на зав’язках.
Спідниця (вид збоку). Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Спідниця (вид спереду). Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Більш детально вишивку прямою гладдю (її ще називають "колодочками") та хрестиком добре видно на фото. Звісно, до такої вишитої спідниці пасує вишита вовняна запаска. Різні варіанти подібних запасок та їхню вишивку представлено на світлинах. Тут також домінує вишивка прямою рахунковою гладдю. Запаски мають гарний насичений колір індиго.
Деталь вишивки по низу вовняної запаски. Кролевецький повіт, Чернігівська губернія (тепер Сумська область). 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Деталь вишивки по низу спідниці. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Деталь вишивки по низу вовняної запаски. Кролевецький повіт, Чернігівська губернія (тепер Сумська область). 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Полотняний фартух. Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Полотняний фартух. Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Дві дівчини у весільному одязі і хлопчик. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Фото: Фототека РЕМ 1514–27
Із верхнього одягу на світлинах присутні кожух, свита, юпка. Жіночі свити з домотканого сукна, що позначені як "юпки", не мають коміра — так само, як і безрукавки. Довгі рукави закінчуються відкладними манжетами, оздобленими оксамитом, або кольоровим вовняним шнуром. Цікавим артефактом є жіноча юпка синього кольору з широкою смугою оксамиту і вузьким червоним шнуром.
Жінка у буденному одязі. Село Псарівка, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Літній чоловік. Село Псарівка, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Юпка — верхній жіночий одяг. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Юпка — верхній жіночий одяг. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Ще одним жіночим плечовим видом одягу є так звана юпка з нагрудником, яка являє собою сукню без рукавів. У такий одяг одягнені дівчатка і молода жінка на фото . Юпку з нагрудником носили разом з фартухом, який прикривав передній розріз. Верх такого одягу застібався на ґудзики. У юпку з нагрудником одягнена і дівчинка на іншому фото.
Група дітей. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Як і керсетки, жіночі юпки шили і з кубового ситцю. Вони мали широкі відкладні коміри з оздобленням чорним оксамитом по краю.
Верхній жіночий одяг з кубового ситцю. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
На багатьох світлинах Павловича видно і вишиті сорочки. Буденні сорочки та сорочки літніх жінок вишиті скромно — лише на уставці та у верхній частині рукава. Святкові сорочки мають багатшу вишивку, яка розташована по всьому полю рукава. Вишивка могла бути як геометричного, так і рослинного орнаменту. Розмаїття таких сорочок добре видно на фото.
Під час польових робіт. Село Пакуль, Чернгівшина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Варто також зупинитися на різноманітних жіночих головних уборах. На фото у жінок на голові одягнений очіпок; навколо нього обвита коротка намітка з тканим декором, розташованим посередині довгого полотна намітки, і тканими кінцями, один з яких звисає зліва. Подібний головний убір із цієї експедиції привіз Федір Вовк. Це твердий очіпок на солом’яному каркасі, поверх якого пов’язана намітка. Денце очіпка вишите гарусними нитками. Кінці намітки мають тканий декор із геометричним орнаментом. На іншому фото очіпок має м’яку конструкцію, пошитий із ситцевої набивної тканини, схожої на ту, яку виготовляли на Баранівській мануфактурі у Москві; денце не пласке, а об’ємне завдяки густим дрібних складочок. Подібні очіпки на головах жінок бачимо на фото. Ззаду очіпок стягується довгими широкими смугами, які зав’язуються попереду.
Селянка з дитиною. Село Пакуль, ЧЧернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Селянка з дитиною. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Денце очіпка, вишите гарусними нитками, поверх якого покладені кінці намітки з тканим декором. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Денце очіпка, вишите гарусними нитками. Навколо очіпка пов’язана намітка. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Очіпок твердий на солом’яному каркасі, поверх якого пов’язана намітка з тканим декором. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Також поверх очіпка пов’язували і довгу серпанкову намітку, яку ми бачимо на фото. Кілька таких наміток теж придбали до музею.
Літня жінка у традиційному одязі. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Літня жінка у традиційному одязі. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Намітка. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Намітка. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Намітки поступово витіснялися різноманітними хустками. Один із варіантів домотканої хустки прямокутної форми також купив Вовк. Така хустка при зав’язуванні ззаду мала два кінці, на яких не випадково є вишивка. Горизонтальні ткані смуги на такій хустці нагадують нам аналогічний тканий декор на кінцях наміток.
Куповані хустки пов’язували як вінцеподібно навколо голови, так і під бородою або навколо шиї. На фото видно архаїчний спосіб носіння одночасно двох хусток: першу пов’язували вінцеподібно, а другу — поверх першої, перехрещуючи кінці під бородою, а потім зав’язуючи їх на потилиці.
Виготовлення дерев'яних ложок. Село Баничі, Глуховський повіт, Чернігівська губернія (тепер село у Глухівському районі Сумської області). 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Молоді дівчата пов’язували хустку навколо голови, не закриваючи волосся потилиці, а у святкові дні додатково прикрашали голову квітами, які встромляли за хустку.
Говорячи про хустки у жіночому вбранні, варто звернути увагу ще на одну важливу деталь. У святковому вбранні молоді жінки і дівчата використовували хустки як шаль: хустку клали на плечі, і при цьому кінці хусток ховали під керсетку або притримували рукою. У цьому випадку хустка була додатковою прикрасою поруч із намистом. На фотографіях видно, що до святкового вбрання одягали багато низок різного намиста, хрестики, медальони і дукачі. У вухах жінки носили сережки, які можна роздивитися на фото. Зразки сережок-калачиків і сережок з підвісками вдалось також купити під час експедиції.
Сережка з підвіскою. Верх сережки оформлений бантом і квіткою зі вставками кольорового скла. Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Шийна прикраса у вигляді медальйону, на якому зображений святий. По краю йде напис: "ФЕОДОСІЙ УГЛИЦКИЙ АРХІЕПИСКОПЪ". Село Псарівка, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Сережка "калачик". Чернігівщина, 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Сережка з підвіскою кольорового скла. Чернігівщина, 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
З аксесуарів у жінок були і так звані кармани — невеличкі торбинки з тканини, які прив’язували до поясу. Їх шили з залишків крамної тканини або з домотканої, яка вже вийшла з ужитку. Наприклад, придбаний у цій поїздці карман був пошитий із плахтової тканини.
Карман, який підвішували до поясу; пошитий із залишків старої плахти. Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Чоловічий одяг складався з сорочки, штанів, безрукавки, свити. Довгі сорочки носили навипуск або заправляли у полотняні вузькі штани з широкою матнею. Святкові сорочки прикрашали вишивкою.
Горн, заповнений посудом для обпалу. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Гончар за виготовленням посуду. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Селянин середнього віку. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Головними чоловічими уборами були як традиційні хутряні та валяні шапки, так і новомодні кашкети. Пояси були як плетеними, так і тканими. Літні чоловіки могли піюдперезуватися і просто скрученою мотузкою .
Тканий пояс. Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Чоловічий головний убір "валенка". Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
Плетений пояс. Чернігівщина. 1908 рік. Колекція, зібрана Федором Вовком
На ногах і жінки, і чоловіки носили плетені личаки або чоботи. Влітку всі переважно ходили босі.
Селянин-гончар та його дружина. Село Олешня, Чернігівщина. 1908 рік. Фотограф Анатолій Павлович
Оксана КОСМІНА, кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури