Серед них 133 нацгвардійця, які в момент вторгнення були на бойовому чергуванні в Чорнобильській зоні, військові, які перебували на Азовсталі, цивільні з Іванківщини, Димерщини, Полісся, Бучанської громади, члени ДФТГ зі Славутича, мешканці Бородянської, Немішаєвської, Пісківської громад… у полон потрапили як поодинці, так і цілими родинами, в полоні батьки й сини, діти і онуки.
Серед них 133 нацгвардійця, які в момент вторгнення були на бойовому чергуванні в Чорнобильській зоні, військові, які перебували на Азовсталі, цивільні з Іванківщини, Димерщини, Полісся, Бучанської громади, члени ДФТГ зі Славутича, мешканці Бородянської, Немішаєвської, Пісківської громад… у полон потрапили як поодинці, так і цілими родинами, в полоні батьки й сини, діти і онуки.
За моїми підрахунками, лише цивільних заручників з Київщини росіяни забрали з собою близько 400 осіб. І сотні військових.
За цей рік була пророблена певна робота. Ми акумулювали всі дані та звертались, передавали їх всім, хто хоч якось може допомогти. Було знято десятки сюжетів на іноземному ТБ, в наших медіа я постійно говорю про це. За спиною десятки зустрічей в координаційному штабі.
Певний поступ є. 35 полонених Нацгвардійця з ЧАЕС ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИ ДОДОМУ.
Звісно, ще попереду багато роботи.
В тому числі, й роз’яснювальної.
Сьогодні до мене звернулись рідні заручників з Іванкова, хтось їм сказав, що я не займаюсь їхнім питанням. Але я надала всі докази, скріншоти, звернення і до Дмитро Лубінець і до Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, і до ГУР МО, і до Андрій Єрмак, і до усіх уповноважених органів, де фігурує ім’я кожного, і кожної, хто утримується в російських тюрмах.
І хоча не все залежить від мене зокрема, і від України загалом, я впевнена, що ми робимо все можливе, аби повернути наших додому.
