Навколо безбар'єрності є багато міфів. Один із найпоширеніших — що безбар'єрність потрібна лише окремій сегрегованій категорії людей, яку ми ніколи не бачимо і не стикаємося з ними. Комусь, а не нам.
Навколо безбар'єрності є багато міфів. Один із найпоширеніших — що безбар'єрність потрібна лише окремій сегрегованій категорії людей, яку ми ніколи не бачимо і не стикаємося з ними. Комусь, а не нам.
Це спадок радянського союзу — коли людей з інвалідністю приховували в інтернатах, не давали можливості працювати, щоби створити картинку «ідеального суспільства». Але Україна вже давно рухається до розуміння, що кожен прекрасний та гідний зі своїми унікальними проявами та здібностями.
Це спадок радянського союзу — коли людей з інвалідністю приховували в інтернатах, не давали можливості працювати, щоби створити картинку «ідеального суспільства». Але Україна вже давно рухається до розуміння, що кожен прекрасний та гідний зі своїми унікальними проявами та здібностями.
Ще до повномасштабного вторгнення кожен 18-тий громадянин України мав інвалідність, у країнах Європи це в середньому 10% населення.
Щодня військові отримують поранення, що призводять до тимчасової чи постійної маломобільності. За статистикою ЮНІСЕФ 26% громадян мають щонайменше 1 члена сім'ї з інвалідністю. До кінця повномасштабного вторгнення ці цифри ще зростуть.
Фото: Big City Lab
В питаннях доступності часто є ініціатива і прагнення зробити якнайкраще, але разом з цим — часто не зрозуміло з чого почати. Проблема виглядає нездоланною, ніби треба зробити все одразу і неможливо закінчити. Як ремонт.
Кожна зміна поокремо здається дріб'язковою та непомітною. Але з досвіду можу запевнити, що це хибне уявлення. У 2021 році місто Славутич підписало Меморандум з офісом Першої Леді та Мінрегіоном із прагненням стати першим безбар'єрним містом в Україні. Ось що розповів мер міста Юрій Фомічев:
«Славутичу всього 35 років. І попередні 33 роки люди жили із високими бордюрами, і не знали про те, що існує якась безбар'єрність. Тільки-но ми встановили пониження на тротуарах по всьому місту, окрім декількох вулиць, містяни одразу почали вказувати нам на пропущені поріжки, із посилом „Куди дивиться влада? У нас тут недоступний простір для велосипедів і дитячих візочків“. Тобто, люди 33 роки не помічали бар'єрів, але до безбар'єрного простору звикли дуже швидко. Так формується суспільний запит і це спонукає місто до стрімкого розвитку»
Кожне місто може почати з себе. Як?
1. Почніть з конкретної локації - згодом виникнуть перші безбар'єрні маршрути
Щоб не розпорошуватись хаотично по місту, окресліть район, мікрорайон, центр міста, або декілька вулиць і забезпечте там три базово необхідні речі: вхідні групи, що дозволять маломобільним людям елементарно вийти з дому, тротуари та перехрестя, щоб дійти з точки А в точку Б, та доступні громадські вбиральні.
Пандуси: чому з ними стільки проблем? Коли їх роблять без проєктної документації — рішення віддають безпосередньо будівельникам. Так виникають приварені до сходинок залізні рейки, або пандуси 45 градусів.
Фото: Розділ 1: ганки та подвір’я, Альбом безбар’єрних рішень. Бар’єрні рішення на прикладі київських двориків
Щоб уникнути засилля комічних пандусів, нехай власники бізнесу, комунальні чи муніципальні підприємства оцінять стан із доступністю у власній будівлі. Особливо це стосується будівель із послугами населенню — наприклад, ЦНАПи. Так само, покроково та невеликими витратами, можна вирішити питання бордюрів, рівних тротуарів, занижених пішохідних переходів. Цим може зайнятися міська комунальна служба. Методично виправляючи кожну таку дрібницю, за перший рік ви вже матимете декілька безбар'єрних маршрутів. Але як знати, що рішення будуть якісними?
Універсальні вбиральні / Фото: Альбом безбар’єрних рішень
Тут не потрібно вигадувати велосипед. Оцінивши ситуацію, спроєктуйте адаптаційне рішення — не віддавайте це рішення на виконробів. Міські архітектори можуть зробити це самостійно, посилаючись на Альбом безбар'єрних рішень, розроблений в рамках ініціативи першої леді Олени Зеленської: тут є всі нормативи та рекомендації як щодо розмірів, так і щодо розташування, матеріалів. Якщо у вас нетипова ситуація і потрібне специфічне рішення — не соромтеся запросити проконсультуватися з тими, хто на цьому розуміється.
Фото: Карта безбар’єрних маршрутів Славутича, проєкт “Лабораторія безбар’єрних рішень”
2. Проаналізуйте населення та подружіться з громадськими організаціями
Не бійтеся звертатися до містян. Вони підкажуть, де саме потрібне втручання і саме ці люди стануть адвокатами ваших рішень, відчуваючи причетність до змін. Розберіться, як представлені різні підгрупи маломобільних груп населення, яка їх загальна кількість, де вони живуть, ці дані допоможуть при обґрунтуванні бюджету на програму доступності/ безбар'єрності в місті чи області.
Для цього можна використовувати опитування, або організовувати фокус-групи: зібрати 5−6 містян, що представляють різні категорії: наприклад, людина з інвалідністю, велосипедист, батьки маленької дитини, літня людина, ветеран чи поранений. Ще краще — працювати з громадською організацією, яка займається питаннями людей з інвалідністю або питаннями доступності у вашому місті. Зазвичай, у них вже є вся необхідна аналітика, контакти, запити від містян тощо.
Фото: досвід роботи Big City Lab з містом Славутич
Контролюйте всі етапи: від задуму до реалізації. Проводьте зустрічі з людьми, що працюють в управлінні архітектури, в комунальних підприємствах, із заступниками мерів. У Славутичі призначили першу в Україні омбудсменку з питань безбар'єрності — можете продовжити цю традицію. Ознайомте цих людей з дослідженням доступності міських просторів, навчіть їх розуміти людей.
Фото: Дослідження доступності міських просторів
Одне з кращих міст по швидкості впровадження доступності у Європі - Варшава. Місто зібрало робочу групу, що дослідила кількість груп людей з інвалідністю, муніципальні та громадські програми та активності, і тільки тоді розробило план дій. Так Варшава посіла перше місце Індексом соціальної мобільності в ЄС.
3. Аудит
Під час аудиту експерти системно досліджують простір, будівлю чи споруду — або все місто. Так вони оцінюють, чи можуть усі мешканці самостійно, без сторонньої допомоги, опанувати професію, отримати роботу, мати доступ до культури та дозвілля, освіти, спорту та всіх сфер життя.
4. Інформаційна доступність — не тільки для незрячих
Послуги та інформація повинні бути доступними та зрозумілими для всіх. Як і з архітектурною доступністю, є міф, що вона потрібна лише окремій групі людей, або ж стосується лише сайтів. Часті історії, коли через складну комунікацію міської ради, канцеляризми та штампи в офіційних повідомленнях, люди не читають новин, та не знають про важливі події, послуги чи можливості, які їм забезпечує муніципалітет. Пишіть простою, зрозумілою мовою, наче розповідаєте новини своїм друзям.
Інформаційна доступність — про те, як відображається екран міського застосунку на яскравому сонці, як іноземці без знання мови зрозуміють навігацію в місті, чи можна в програмі озвучити текст, коли руки зайняті продуктами або кермуванням авто, як подивитися звернення, коли не можна вмикати звук і потрібні субтитри, як сплатити за паркування чи проїзд онлайн зі смартфона, коли на морозі змерзли пальці.
Як зрозуміти, що сайт вашої міської ради, цифровий міський застосунок чи інформаційні табло на зупинках — зрозумілі та доступні? Із сайтами чи застосунками вам допоможе Лабораторія цифрової доступності Access Lab. У них є безкоштовний бот для перевірки сайтів — він показує ~ 50% проблем. Детальнішу аналітику та індивідуальний супровід можна отримати з аудитом. Бот для сайтів цей та телеграм-бот, де можна встановити моніторинг і відстежувати прогрес.
Щоб перевірити картинки, афіші, оголошення, чи цілий брендинг міста, існує сервіс для перевірки контрастності кольору тексту до фону. Одні з найвідоміших програм — WebAIM Color Contrast Checker та Color Safe. Також є багато плагінів безпосередньо для дизайнерських програм, таких як Sketch та Figma. Тож перевірити доступність кольорових комбінацій можна ще на етапі розробки дизайну.
5. Простежити свій прогрес
Для того щоб отримувати результати і перетворювати роботу в системну, потрібно поставити цілі та вимірювати, наскільки ви до них просуваєтесь. Ще починаючи з аудиту, ставте мету: скільки кілометрів тротуарів хочете переробити, скільки доступних входів повинно з’явитися, скільки вбиралень чи пандусів, та інших базових елементів хочете бачити в місті через місяць, пів року, рік. Фіксуєте цю інформацію на табло вашого прогресу.
Певно всі бачили, як діти на подвір'ї грають у футбол? Одразу видно: вони розминаються, чи грають на рахунок. Коли є табло з рахунком — гравці більш сфокусовані, швидші, вони вкладаються в гру, проявляють ту спортивну агресію, яка дозволяє досягати результатів.
Оберіть кілька показників, і нехай команда, яка відповідає за напрямок, візуалізує їх. Так ви зможете бачити наочно, скільки роботи вже зробили, а скільки залишилось до вашої мети.
Всі ці поради — це база, з якої можна почати. Якщо ви ще не почали системну роботу над безбар'єрністю у вашому місті - почніть із цих п’яти порад. Згодом можна занурюватися в деталі, робити складніші проєкти, масштабувати їх на все місто. Не забувайте, що малі зміни можуть мати великий вплив, тому починайте з того, що можна зробити вже зараз — і ви побачите, як покращується якість життя всіх його мешканців.
Альбом безбар'єрних рішень створений в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар'єрів». Проєкт реалізований громадською організацією Безбар'єрність спільно з Мінрегіон у рамках проєкту «Інтегрований розвиток міст в Україні ІІ», який виконує німецька урядова компанія «Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH» за фінансування Урядів Німеччини та Швейцарії. Розробником Альбому безбар'єрних рішень виступає урбан-бюро Big City Lab.
Редактор: Кіра Гіржева