28 Лютого 2015
2160
Профспілки застерігають, чим може обернутися запланована реорганізація підприємств, підпорядкованих Державному агентству з управління зоною відчуження. Мабуть, це логічно, що за кривавими подіями на Майдані торік, цинічним захопленням Росією Криму, а згодом — злочин ним розпалюванням...
Профспілки застерігають, чим може обернутися запланована реорганізація підприємств, підпорядкованих Державному агентству з управління зоною відчуження
Мабуть, це логічно, що за кривавими подіями на Майдані торік, цинічним захопленням Росією Криму, а згодом — злочин ним розпалюванням Кремлем повномасштабної війни на Донбасі, яка вже забрала тисячі життів і перетворила сотні населених пунктів регіону на руїни, для українського суспільства на далекий план відійшли не менш доленосні проблеми країни. Найгостріші серед них — чорнобильські. Тож якби не нещодавнє велелюдне пікетування працівниками підприємств ДАЗВ будівлі Кабінету Міністрів, організоване Чорнобильською об’єднаною організацією, можливо, ще не скоро з’явився б цей матеріал.
Невідкладне повернення 131 мільйона гривень заборгованості за минулий рік, як я зрозумів, було лише своєрідним інформаційним приводом вивести під стіни Будинку уряду на Грушевського майже півтисячі членів вашої профспілки? Саме з цього запитання і розпочалася наша розмова з одним із організаторів акції Миколою Тетеріним — представником ЦК Профспілки працівників атомної енергетики та промисловості у Чорнобильській об’єднаній організації.
Нас обурив непорядний вчинок якогось чиновника з Мінфіну: довгоочікувана сума для погашення заборгованостей перед нашими колективами потрапила на рахунок казначейства 31 грудня о 18-й годині, тобто коли працівники всіх банків уже святкували Новий рік. Звичайно, ми не в змозі були до свят ці кошти отримати і використати за призначенням, — пояснив Микола Васильович.
А оскільки їх «своєчасно не використали» у 2014-му, вони автоматично повернулися до бюджету, але їх нам досі не віддали. І це попри рішення від 16 січня 2015 р. за підписом Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, в якому чітко зазначено: «Невідкладно забезпечити вирішення питання погашення заборгованості з оплати праці, комунальних послуг та енергоносіїв підприємств, що належать до сфери управління ДАЗВ».
«Непокоїть невизначеність і прагнення влади не бачити гострих чорнобильських проблем»
Ця ще не завершена історія із неповерненням значної суми заборгованості, за словами Миколи Тетеріна, була саме тією краплиною, яка переповнила чашу терпіння понад трьох тисяч працівників підприємств, що входять до Чорнобильської об’єднаної організації.
Але людей ще більш обурює і турбує інше: тривала невизначеність перспектив розвитку виробничо-господарського комплексу зони відчуження, часті зміни керівництва та нескінченні процеси «реформування», «оптимізації».
Адже такі постійні експерименти з реорганізацій підприємств ДАЗВ або створення нових (зі старими функціями) жодного разу, стверджує профспілковий лідер, не дали будь-якої економічної вигоди. А сьогодні взагалі ситуація — нонсенс: після звільнення торік Володимира Холоші з посади голови ДАЗВ агентство майже півроку не має нового керівника. Колективи перебувають у невизначеному стані. Усе це разом із постійним недофінансуванням не може не впливати на ефективність роботи підприємств зони відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, а відповідно, і на кінцеві результати їхньої діяльності.
Висловлю, можливо, спірну думку: на сьогодні найбільшу екологічну загрозу становить не ЧАЕС, або об’єкт «Укриття». Йому приділяють посилену увагу. На ньому працює численний колектив висококваліфікованих та високооплачуваних фахівців.
Головна небезпека зони відчуження на сьогодні — неконтрольоване забруднення радіонуклідами поверхневих та підземних вод, імовірність виникнення великих лісових пожеж. Так, у Яновському затоні та в багатьох інших водоймах зони рівень забруднення значно вищий за рівень радіоактивності рідких РАВ.І все це фільтрується, мігрує, потрапляє в Прип’ять, у ґрунтові води, а згодом ще нижче — на рівень підземних горизонтів питної води.
Нині рівень забрудненості води у Дніпрі, — стверджує Микола Тетерін, — у 10—12 разів вищий, ніж був до аварії на ЧАЕС. І ніхто не б’є на сполох. Треба терміново перезахоронити всі тверді радіоактивні відходи, які ще можна перезахоронити, інакше все незабаром потече у Дніпро. Все це, звичайно, потребує колосальних коштів, яких у країні немає. Але щось треба робити, шукати донорів. Не забуваймо, що дніпровську воду нині п’ють 35 мільйонів людей.
Складна радіаційна ситуація, продовжує мій співрозмовник, і в самому Чорнобилі, де працюють і живуть вахтовим методом кілька тисяч працівників різних підприємств і організацій: рівень забрудненості тутешньої території ізотопами плутонію в 11 разів перевищує допустимі норми. «За результатами дозиметричного контролю торік рівень дозового навантаження наших працівників удвічі перевищував нормативний». Їхня заробітна плата вдвічі нижча за середню на ЧАЕС, а на триразове «лікувально-профілактичне» харчування передбачено... 15 гривень. Це втричі менше, ніж надають на полуденки та обіди робітникам станції.
Микола Васильович уже понад 25 років працює в 30-кілометро- вій зоні, 10 років очолював великий і дуже важливий виробничий підрозділ зони відчуження, а останні вісім років стоїть на захисті інтересів трьохтисячної профспілкової організації. Тож ступінь його поінформованості та виваженості оцінок не викликає сумнівів. Забезпечити своє майбутнє за рахунок інших Усе це Микола Тетерін казав у контексті тих постійних звинувачень від керівництва атомної станції «про комфортність умов праці» трудових колективів, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження. Сьогодні цей аргумент став чи не найголовнішим для дирекції ЧАЕС у її черговому прагненні підпорядкувати собі кілька підприємств ДАЗВ під гаслом «оптимізації управління зоною».
Справжня ж мета такої реформи криється у фразі, яка пролунала в інтерв’ю генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» Ігоря Грамоткіна галузевій газеті «Атомник України» наприкінці минулого року. «Майбутнє майданчика Чорнобильської АЕС, її колективу — в поводженні з відпрацьованим ядерним паливом, радіоактивними відходами, радіоактивними матеріалами... Тому, — був відвертим господар станції, — підприємства зони відчуження, за винятком Чорнобильлісу і Чорнобильводексплуатація (на них не «претендую», вони мають бути окремо, але все, що пов’язане з поводженням з РАВ і матеріалами, — спеціалізація станції), необхідно дати «втягнути» в себе Чорнобильській АЕС. Я готовий запропонувати їхньому персоналу зарплату на рівні станції, кращий соціальний пакет і організувати роботу відповідно до правил і стандартів ЧАЕС».
Слід зауважити, що всі роботи, які виконують у зоні відчуження, повинні бути спрямовані на виконання головного завдання: зменшити винос радіонуклідів за межі зони відчуження і координувати ці роботи повинен єдиний орган управління. Якщо реалізувати пропозиції ДСП ЧАЕС, то єдину територію буде поділено на кілька окремих зон, на яких керуватимуть відомства різного підпорядкування і тоді про мінімізацію наслідків чорнобильської катастрофи потрібно забути. Як бачите, плани в Ігоря Івановича наполеонівські. «ЧАЕС повинна бути підприємством, яке надаватиме послуги чи виконуватиме державне замовлення, фінансоване зі спеціального фонду, куди Енергоатом перераховує значні кошти. Нині цей спецфонд незрозуміло куди і на що витрачається. А в результаті об’єкта поводження з РАВ немає».
Пан Грамоткін, вочевидь, лукавив і вводив в оману читачів «Атомника України», — прокоментував такі висловлювання керівника ЧАЕС Микола Тетерін.
У підпорядкуванні Агентства з управління зоною відчуження є підприємство, яке давно і професійно займається радіоактивними відходами. Його назва — ДСП «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (ДСП ЦППРВ). І створене було для виконання завдань, передбачених Загальнодержавною цільовою екологічною програмою з поводження з радіоактивними відходами, затвердженою Законом України від 17. 09. 2001 р. №156-6. ЦППРВ — єдине в Україні підприємство державної корпорації УкрДО «Радон», продовжував Микола Васильович, єдина національна експлуатуюча організація з поводження з РАВ на стадіях їх довгострокового зберігання, переробки та захоронення. Це підприємство виконує функції базової організації Державного агентства з управління зоною відчуження.
Саме заради підпорядкування собі цього підприємства пан Грамоткін й ініціює на різних урядових рівнях свою реформу «оптимізації витрат», називаючи мільярди доларів економічної ефективності, взяті зі стелі, без доказових обґрунтувань.
Попри це, йому вже вдалося заради мети «пробити» деякі абзаци у проекті Основних напрямів бюджетної політики на 2016 рік, «забуваючи» нагадати прихильникам, що стаття 3 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» однозначно забороняє здійснювати роботи із захоронення радіоактивних відходів юридичним особам, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи, і які постачають і використовують радіоактивні відходи.
Усім зрозуміла логіка дій дирекції ЧАЕС, — наводив далі аргументи Микола Тетерін. — По-перше, незабаром станція втратить статус ядерного підприємства з усіма соціальними благами. По-друге, обсяги робіт на її промисловому майданчику зменшуються, а працівників забагато, тож скороченням їх і позбавленням непоганої заробітної плати можна викликати небажану реакцію. Та й місто Славутич, де живуть здебільшого працівники ЧАЕС, втратить значні надходження до бюджету.
Ми розуміємо, що проблему цю потрібно розв’язувати. Але не за рахунок позбавлення роботи працівників підприємств зони відчуження, які, до речі, зареєстровані й сплачують податки до бюджету Іванківського району. В наявності конфлікт інтересів між ЧАЕС і підприємствами зони відчуження, а також між Славутичем та Іванковом.
Врегулювати цей конфлікт потрібно на рівні центральних органів виконавчої влади із залученням незалежних, незаангажованих експертів і представників усіх сторін конфлікту. Але керівництво ЧАЕС обрало інший шлях: нав’язати керівництву держави, ЗМІ хибну думку про те, що підприємства зони відчуження працюють неефективно. Ми теж вважаємо, що потрібно вносити зміни в систему управління підприємствами зони відчуження, зокрема і ДСП ЧАЕС, але не за тим сценарієм, який нав’язує керівництво атомної станції.
Не забуваймо й інше, продовжував Микола Тетерін. Через два-три роки в зоні відчуження збудують Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива, куди звозитимуть ТВЗ майже зі всіх АЕС України. Це ласий шматок, на якому можна добряче заробляти. — Саме ці та інші приховані нюанси і потрібно передусім читати поміж рядків розробленої командою пана Грамоткіна «Концепції подальшого розвитку промислового майданчика Чорнобильської АЕС з урахуванням вирішення питань підвищення ефективності діяльності підприємств у зоні відчуження».
Станіслав ПРОКОПЧУК,
«Урядовий кур’єр» 26 лютого 2015 року, четвер, № 36
