Афганістан болить у їхніх душах, Лист дев'ятикласника

Як гарно цвітуть навколо різнокольорові тюльпани й маки, а запахи квітів граната розносяться дуже далеко. Яка краса!..» – такими словами почав розповідь колишній воїн тієї вже далекої афганської війни про країну, де він побачив і смерть, і сльози, і жах, і розпач…

Даремна та війна була,
Даремні наші жертви були:
Тих, хто вас послав, – їх вже нема,
А інші – вже давно забули…
Ярослав СЕМЕНЮК

«Як гарно цвітуть навколо різнокольорові тюльпани й маки, а запахи квітів граната розносяться дуже далеко. Яка краса!..» – такими словами почав розповідь колишній воїн тієї вже далекої афганської війни про країну, де він побачив і смерть, і сльози, і жах, і розпач…

Зараз багато хто вважає, що ця війна була безглуздою і СРСР не потрібно було вводити туди свої війська. Адже відправляли на війну зовсім молодих хлопців, 18–20 років, у яких не було ніякого воєнного досвіду. На мій погляд, воїнів строкової служби, які приймали присягу захищати СВОЮ Вітчизну, просто використали, як військову силу. Саме так і не інакше! Адже ніхто на казав їм, за що вони воюють. Просто так захотілося керівництву? Звісно, я не маю права судити про це. Але, мабуть, кожен погодиться, що цією війною були просто задарма витрачені час, гроші і найголовніше – це життя 13 тисяч 833 переважно молодих, дужих людей. Адже скільки сліз пролили і проливають матері, які так і не дочекалися своїх синів! Та й ті юнаки, які пройшли крізь увесь жах тих подій, бачили смерть своїх друзів, не можуть і зараз, через багато років, спокійно згадувати пережите. У їхніх душах живе війна. І часом вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скроні кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. Не всі з них дають згоду розповідати про пережите… Хіба легко згадувати про товариша, якого на твоїх очах розірвало гранатою? Бачити сльози й відчай матері, в якої загинув син?

Через чотири роки мені буде вісімнадцять. Майже стільки, як і тим хлопцям, що воювали в Афганістані. І мені складно уявити, як почували себе ці молоді люди на війні. Що надавало їм мужності, стійкості, хоробрості? Адже вони воювали на чужій території. Так, це справжні герої! І ми повинні знати про них, вивчати про ці події на уроках історії, бо більшість моїх однокласників зовсім не знає про це. А Україна зобов’язана піклуватися про тих, хто залишився живими.

І знову весна… В Афганістані цвітуть червоні тюльпани, нагадуючи пролиту кров наших воїнів…


Роман ЗОЛОТАРЬОВ,
учень 9-го класу Славутицької загальноосвітньої школи №2