Міні-кафе "Світлиця" я знайшов не одразу, і навіть перехожі, які мені зустрічалися, не змогли мені допомогти. Але, як кажуть, "Хто шукає - той завжди знаходить". Так от, проходячи Поліським кварталом, біля магазину "Селедочка" і аптеки, про яку говорять "на сходинках", я помітив спочатку знайомий паркан з соняшниками, а потім симпатичну вивіску "Світлиця" і список страв. Сміючись сам з себе, прочитав гасло "Смачних пиріжків столиця".
Рішення прийшло відразу: Я хочу познайомитися з людьми, які настільки відважні, що не злякалися в такий важкий воєнний час розпочати новий бізнес і водночас так люблять Україну.
Заходжу в невеличке затишне приміщення, де як і оформлення, так і меню - все говорить про любов до рідної землі, рідного краю, його культури та національної кухні.
На порозі мене зустріли Наталія і Леонід Іванови - господарі міні-кафе. На Наталії була національна одежа, а на лацкані піджака Леоніда видно було значок Союзу журналістів України. Це і послужило початком нашої розмови.
Леонід Олександрович, підприємництво, особливо в час війни, справа не легка, можна сказати, навіть важка. А у вас значок Національного союзу журналістів, а ваша дружина Наталія до 1 січня 2024 року теж не мала особливого відношення до підприємництва. Як народилася ідея, що надихнула ваш сімейний тандем на створення такого кафе?
- Ця ідея повністю належить Наталії Михайлівні. Одного разу, пізно ввечері, вона сказала, що ідея створення кафе з національною кухнею і національним аутентичним інтер'єром не дає їй спокою. Я не відразу прийняв цю ідею, в моїй свідомості виникало багато можливих проблем, які могли виникнути при реалізації цієї ідеї. Але, глядячи, як енергійно дружина взялася за реалізацію цієї ідеї, я зрозумів, що вона реальна і можлива для втілення.
До розмови долучилась Наталія Іванова:
- Ми вже понад 30 років живемо в Славутичі. І якщо Льоня народився в Росії, то я народилася в Чернігівській області, Бахмацькому районі. У моєї бабусі було 6 дітей, троє хлопців і троє дівчат, а мама була старшою серед дівчат, і їй довелося в основному займатися господарством та доглядом за молодшими. Маму звали Марія Федорівна, вона була багата народною мудрістю, любила вишивати, готувати різні страви, особливо всілякі пиріжки. Це вона передала і мені, тому першими в списку наших страв стоять пиріжки з м'ясом, з творогом, картоплею та інші. На полиці можна побачити фотографію моїх батьків.
Слухаючи Наталію та Леоніда, я уважно розглядав інтер'єр міні-кафе, який мені здавався дуже знайомим, щось нагадувало інтер'єр української хати, і костюм Наталії справді свідчив про українську культуру.
Звісно ж, я не пропустив можливості розпитати їх про створення аутентичного інтер'єру приміщення. Слухаючи їх розповідь, я збагатився цікавою інформацією, особливо про оформлення приміщення і великодушність славутичан, які допомагали у цьому оформленні.
Наталія Іванова розповіла, що національний одяг вона знайшла в Інтернеті, наприклад, вишиванку вона замовила, бо їй дуже сподобалася ручна робота майстра. Рушники з Кролевецького краю. Знайшли своє місце художні полотна на стінах кафе.
Український літній пейзаж - це придбання, а ось дві акварелі - це роботи Леоніда, який добре малює. Ще одна фігурка - виявляється, подарунок нашого майстра ляльок-мотанок, директора дитячого БІЦ Наталії Козленко.
На відкриття кафе зі своїми подарунками прийшли й колишні колеги Наталії з Приват-банку. Український посуд також був придбаний (глечики, миски), а роздільні розписані дошки, ручної роботи, також були подарунком славутицьких майстрів.
Розписувати стіни кафе запросили майстра, а колорит фарб готував сам Леонід. Проте гніздо лелеки на імпровізованому даху української хати сплела сама Наталія. Всього на роботу зі створення кафе знадобилося майже два місяці.
Хто ще вам допомагав у створенні кафе?
Наталія з посмішкою відповідає:
- Ну звісно, передусім нас підтримували морально і матеріально наші двоє дорослих сини Єгор і Тимофій. Хоча вони далеко від Славутича, але їх підтримка для нас завжди важлива.
Поки ми розмовляли з Наталією та Леонідом, господині час від часу доводилося відволікатися, щоб обслуговувати відвідувачів. Особливо популярні різні пиріжки та узвар. Деякі відвідувачі замовляють одразу кілька видів пиріжків, а якщо їх в цей момент немає, просять їх виготовити і приходять за ними пізніше.
Я відзначаю вголос, що славутичани вже встигли їх спробувати й вони користуються популярністю, на що господиня з гордістю відповідає, що їх вже спробували наші хлопці в Донецькій області, куди вони відправили три благодійні посилки по 50 штук. Вони отримали від хлопців подяку.
А які ще страви у вас в меню, які українські страви готують у кафе?
- У нас можна замовити вареники, борщ, пампушки, деруни, оладки, вергуни, а також чай, каву.
Куштуючи пиріжки, я згадав ще одне питання до Леоніда Олександровича:
Ви працювали в Українському видавничому консорціумі та були залучені у випуску 13 книг, серед яких є і про ЧАЕС?
- Дійсно, це так, ми випускали книгу, присвячену Чорнобильській АЕС.
Дякую господарям за розмову. Згадуючи ще один цікавий факт про цю родину, хочу зазначити, що Наталія та Леонід народилися в один день квітня, а саме 19-го числа.
Бажаю вам незламного успіху, славутичани, для яких гастрономічна українська культура не просто пусті слова.
