Пам'ять про минуле — це невід'ємна складова кожної глибокої та багатогранної історії. Кожен період минулого має свої власні непередбачувані витоки, події та героїв, які впливають на формування сучасності.
Зберігати спогади про минуле — це ключ до розуміння та оцінки того, як ми опинилися тут і зараз.
Історія Славутича, міста, що виросло через найбільшу у світі ядерну катастрофу має особливий важіль. Ці спогади, хоч і складні, але носять у собі тепло і надію. Вони стають невидимими нитками, які пов'язують покоління та розкривають перед нами шлях, який пролягає від минулого до майбутнього.
Історія нашого міста нагадує нам про епохальні моменти, коли люди, різні люди з різних країн об'єднувалися в спільних зусиллях. Так і сьогодні, увесь світ об’єднаний в одній меті — подолати країну терористку та допомогти Україні здобути Перемогу та довгоочікуваний мир.
Наші спогади, наше минуле, вчить нас цінувати кожен момент, кожен камінчик, що складає фундамент нашої історії. Тож давайте трохи поблукаємо у нашій пам'яті, згадаємо про минуле нашого міста, його перших мешканців, та власне зануримось у такі далекі, але водночас, такі близькі спогади.
Цією публікацією, ми розпочинаємо великий цикл: «Подорожі у часі: Славутич минулого та сьогодення».
Історія будівництва Славутича розпочинається, як всім відомо, з двох поселень: «Якір» та «Лісний»
Для розміщення перших будівельників у жовтні 1986 року розпочалося будівництво плавучого поселення «Якір» та поселення «Лісний» (між «промбазою» і Неданчичами). Два земснаряди вийшли в річку Вербка і розмили акваторію для стоянки 13 пасажирських теплоходів та пасажирської пристані «Славутич».
Теплоходи були утеплені для проживання будівельників у каютах в холодний період підрозділом «Хімзахист». Щоб переправити 13 теплоходів з Зеленого Мису, засобами гідромеханізації дно Дніпра заглибили на відстань 40 км від Нижніх Жаров до с.Неданчичі.
Так з'явилося "плавуче" поселення Якір. У ньому проживало близько 2 тисячі осіб.
Будівлі в поселенні Лісному будували з блокових конструкцій, які постачались Мінгазпромом СРСР, Фінляндією, Німецькою Демократичною Республікою та Чехословаччиною.
Поселення включало адміністративні будівлі, гуртожитки, столову, буфет, магазини "Книга", "М'ясо і овочі", продуктовий - "Дружба" та промисловий - "Молодіжний", комбінат побутового обслуговування, готель, літній кінотеатр на тисячу місць, танцмайданчик, бібліотеку, медпункт і аптеку, культурно-оздоровчо-спортивний комплекс, тенісний корт (в подальшому його перенесли в Славутич), вузол зв'язку.
У поселенні «Лісному» проживало близько 3 тисяч осіб.
А ви проживали у цих поселеннях? Маєте фото з тих часів?
Пропонуємо вам поділись спогадами та фотографіями, які ми опублікуємо у наступних статтях цього циклу. Якщо ви бажаєте взяти участь у створенні матеріалу дати інтерв’ю або поділитись цікавими фактами – пишіть нам у Фейсбук або у месенджери.
Джерела: Музей Славутича, Вікіпедія
