Оксана Макаренко опублікувала зворушливу історію одного з українських військовополонених, який розповів своїй матері про своє повернення додому.
Хлопець описав свої переживання під час полону, зокрема, як їх обманювали з обмінами, знущалися та вдавали, що відпускають. Коли нарешті їм оголосили про справжній обмін і повернення додому, він відчув полегшення лише після того, як почув слова "Слава Україні!" від українського військового.
Нагадаємо, під час обміну полоненими 25 червня додому повернулись 5 нацгвардійців, які охороняли ЧАЕС.
84 нацгвардійці, які захищали Чорнобильську атомну електростанцію, ще досі, вже третій рік перебувають у ворожому полоні в справжньому пеклі.
Військовий згадує, як сильно він хотів їсти, але намагався зберегти стриманість, коли їм подавали їжу в лікарні. Він відчув себе зворушеним до сліз, коли одна з жінок-волонтерок підійшла до нього, обняла та попросила їсти більше, при цьому гладячи його по голові, як колись робила його бабуся. Орфографія та пунктуація автора збережені:
"Хлопець після полону розповідає мамі.
- Ми до останнього не вірили в обмін. Бо вони нас так дурять, так знущаються... Возили і на розстріли, і на обміни... А потім вертають і сміються з нас. І коли зайшов військовий в бусік і сказав - Ви вдома, хлопці, Слава Україні! - я просто почав дихати, а то сидів і не дихав, мам, правда. І коли бачили людей вздовж дороги, що нас зустрічали, з прапорами, з квітами, з плакатами, то як в кіно було, як не з нами. І потім, як доїхали вже, перша цигарка, обійми, телефон дали, я твій номер забув, мам, уявляєш, ти ж не сердишся, бо хіба ж можна забути твій телефон, я його всі два роки подумки повторював. Ну як в дитинстві ти мене вчила - мене звати...., я живу..., телефон мами.... Хлопці плакали, а я ні. А вже в лікарні нам одяг дали і повели в столовку. А там їжа, мам. Там на столі кожному по три миски різного. Я не знаю, я за місяць в полоні стільки не їв. І запах супа. В мене аж голова закрутилася. Миска така глибока, супа аж до країв. Я ложкою так обережно брав, щоб нічого не пролилося, а руки так трусилися, мама, я ж хотів, щоб я гарно їв, а хотілося схопити миску і просто так випити все. І руки ж трусяться. А їсти, як мені їсти хотілося, ти не уявляєш. А я ж так обережно, щоб же гарно... Там жіночка ходила, підсипала нам все, доливала, підійшла до мене, обняла, голову гладить, як бабуся колись, поцілувала в скроню - їж, каже, дитинко, я ще принесу. І отут я заплакав. Я їв і плакав, очі боявся підняти, бо соромно. А потім глянув, а ми майже всі такі - їмо і плачемо. А суп, мам, я смачнішого в житті не їв. Ти ж не ображаєшся, мам?"
Ця історія відображає не лише фізичні випробування, які переживають військовополонені, але й емоційні моменти їхнього повернення додому, які залишаються в їхніх серцях назавжди.
Говоріть про полонених, кричіть про них щосили! Не залишайтеся байдужими! Вимагаємо волі захисникам ЧАЕС та всім українським героям, що потрапили в полон. Вони заслуговують на нашу підтримку та справедливість. Поширюйте інформацію, вимагайте справедливості! Разом та до кінця!
