Ви ще не чули про квадроберів? Вітаємо, ви не в тренді! Схоже, у Славутичі з’явилася нова субкультура: діти переодягаються у тварин, стають на чотири лапи й, за словами деяких містян, навіть кусають перехожих.
Чи це реальна загроза, чи просто черговий молодіжний тренд, який ми, дорослі, не можемо осягнути? Можливо, ми стоїмо на порозі нової субкультурної хвилі, яка в один день стане лиш кумедним спогадом. Але поки що чутки наполягають: квадробери тут, серед нас, і вони небезпечні!
Ми, звісно, іронізуємо. Ми стикались із сотнями субкультур: від емо до готів, від аніме-косплеєрів до любителів к-попу. Тепер у моді повадки “чотирилапих” — тож чому б не поставитись до цього з краплиною гумору? Війна, стрес, невизначеність — діти шукають спосіб самовиразитися. А ми, дорослі, то лякаємось, то критикуємо, то робимо з цього чергову сенсацію.
Щоб розібратися, журналістка "Славутич-інфо" Ольга Мельник вийшла на вулиці Славутича та опитала мешканців.
Квадробери: реальна небезпека чи дитяча гра?
“Це дураса чистої води!” – коментує перший опитуваний, дивлячись на відео про квадроберів. Можливо, уявлення про “чотирилапих людей” для нього — щось на межі сюрреалізму. І ви знаєте, важко його не зрозуміти: ну хто б міг подумати, що молодь імітуватиме наших хатніх улюбленців? Але чи варто називати це дурістю, не спробувавши зрозуміти мотиви дітей? Може, вони просто шукають новий спосіб самовиразитися.
Інша респондентка, маленька дівчинка, заявила, що квадробери кусають. Так, саме кусають! Дитина стверджує, що її покусали в парку. І не це не поодинокий випадок! Ось і воно — перше реальне свідчення "нападу"! Звісно, слова дитини можуть бути перебільшенням. Але що, якщо ні? Якщо квадробери справді іноді переходять межу забави й починають поводитися агресивно?
Декілька дітей говорять про невідомих “кусачок”, що бігають та гавкають просто посеред вулиці, мов справжні цуценята. Що далі — організовані зграї підлітків у звіриних масках?
Як бачимо, діти дійсно стверджують, що квадробери кусаються. Але можливо це всього лиш формування “міської легенди”: наче колись хтось когось вкусив, і тепер це мандрує з вуст у вуста?
Тут стає цікаво: дитина готує собі костюм лисички, а батьки, схоже, підтримують цей вибір або просто дозволяють їй самовиражатися. Сім років — вік фантазії та експериментів, коли діти шукають нові способи гри та прояву себе. Але чи варто хвилюватися, якщо такі ігри іноді виходять за звичні межі?
Це виглядає як досить зрілий погляд: якщо дітям подобаються такі ігри й вони нікого не травмують, навіщо їм заважати?
Кожне покоління має свої дивацтва. Можливо, і квадробери — просто черговий “флешмоб” чи гра, що минеться з часом.
Суспільне нерозуміння досягає піка. Ідея, що хтось “вигулює” дитину-квадробера, звучить абсурдно. Зате це гарно ілюструє, як далеко може зайти уява людей, коли вони стикаються з чимось незвичним.
Толерантність — це про прийняття чужих дивностей. Чи не краще замість осуду спробувати зрозуміти, що рухає цими дітьми?
Ми маємо справу з новим, незрозумілим феноменом. Квадробери — це лише чергова субкультура, форма протесту, спосіб самовиразитися чи дивна гра? Декілька свідчень про покуси створили навколо цієї течії атмосферу тривоги. Та чи справді є привід для паніки, чи ми просто стали жертвою перебільшень?
Якщо подумати, кожне покоління має свої “дивацтва”. Сьогодні діти можуть бігати на чотирьох і кусатися, завтра стануть звичайними дорослими. А зараз вони просто шукають спосіб вирізнитися, впоратися зі стресом, знайти підтримку. Чи не краще замість миттєвого осуду спробувати зрозуміти, що керує цими дітьми?
І поки ми чухаємо потилиці, згадуючи, як самі були підлітками зі своїми фетишами, субкультура квадроберів може піти у минуле так само швидко, як з’явилася. А підтримка, толерантність і розуміння залишаться цінними у всі часи.
Зрештою, кожен сам вирішує, як ставитися до квадроберів. Щоб скласти власну думку й побачити емоції опитаних наживо, перегляньте відео-версію нашого опитування – там ви почуєте кожен голос:
