Зимова пора в українців здавна була багатою на свята й обряди. Особливе місце в народному календарі належить різдвяно-новорічному циклу свят з кульмінаційними точками – Різдвом, Новим роком і Хрещенням. Цей період ще називали Святки, Святі дні, Коляда. Здавна Різдвяні святки в Україні тривали від 24 грудня до 6 січня.
25 грудня – Різдво, одне з найважливіших свят. Своїм корінням воно сягає в далеке язичницьке минуле. Після прийняття християнства свято злилося з народженням Ісуса Христа, проте в народній пам'яті збереглося його глибинне значення.
Святкування починалося напередодні, 24 грудня. Саме цього дня відзначали Святвечір. Інша назва – Багата кутя чи Багатий Святвечір (через велику кількість та різноманітність страв для святкової вечері). Цією вечерею закінчувався піст. Найголовнішою обрядовою стравою була кутя. Ще одна обов’язкова страва на святковому столі – узвар. І третя основна страва – хліб, який мав різні назви, залежно від краю: калач, книж, душа, лежень, обертух, бухон, струцлі. Такий хліб випікався у великих круглих формах, що були схожі на сонце.
Щоб сісти до столу, уся родина чекала появи на небі першої зірки, яка символізувала народження Христа. Вважалося, що той, хто першим побачить зірку, буде найщасливішим упродовж року. Святкова трапеза мала об’єднати всіх членів родини, зокрема й померлих, на помин яких запалювали свічку. Також ставили кутю та узвар на підвіконня, залишали немитими ложки й миски після вечері, «щоб душі могли повечеряти». Сідаючи на лавку, обов’язково здмухували місце, щоб ненароком не сісти на «духа».
Діти цього дня носили «вечерю» своїм близьким – хрещеним батькам, а також бабусям і дідусям, якщо ті жили окремо. Після святкової вечері (а в деякій місцевості в перший день Різдва) починалося колядування. З вертепом чи «зіркою» колядники гуртом ходили від хати до хати: виконували величальні пісні, в яких сповіщали про народження Христа, бажали господарям всіляких статків. Вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться. У відповідь господарі дарували колядникам солодощі, горіхи, яблука, дрібні гроші.
31 грудня – Щедрий вечір, Щедра кутя, або Меланки (назва на честь Святої Меланії, яку цього дня вшановують за церковним календарем). На Щедрий вечір також варили кутю (це вже була щедра кутя), накривали багатий стіл, на якому були і м’ясні страви, а не лише пісні, як на Святвечір.
Крім того, пекли млинці, пироги та вареники, щоб ними пригостити щедрувальників і посівальників. Саме до Щедрого вечора приурочені обрядові пісні, які називаються щедрівками. Якщо колядники сповіщали про народження Христа, то щедрувальники піснями прославляли господарів, бажаючи їм здоров’я та благополуччя на весь рік.
1 січня – Василів день (Василя), перший день нового року. Із самого ранку по хатах ходили посівальники. Посівати (засівали, посипали) дівчатам не годилося, це робили лише хлопці. Вважалося, чим раніше посівальники зайдуть до хати, тим багатшими буде рік.
6 січня – Водохреще (Богоявлення, Хрещення, Йордан). Основні дії проходили на крижаних водоймах, де заздалегідь вирубували хрест із льоду та обливали його буряковим квасом. Люди набирали з ополонки воду і, принісши її додому, кропили все в оселі та господарстві.
Дуже приємно, що сучасні українці не забувають народні звичаї
У нашому молодому місті все частіше звертаються до давніх українських традицій. У Славутичі теж колядують, щедрують, посівають, влаштовують вертеп, проводять вечорниці. Нині Різдвяні свята для славутичан, як і для кожного українця, є особливо щемними і зворушливими, бо третій рік поспіль ми зустрічаємо їх в умовах війни. Проте саме зараз ми ще більше зрозуміли, як важливо зберегти свою ідентичність, зберегти свої традиції та звичаї. Адже вони є свідками нашої історії, яка сягає в глибину тисячоліть.
Ілюстрації:
- Костянтин Трутовський. Колядки в Україні, 1864 р.
- Микола Пимоненко. Колядки
- Микола Пимоненко. Колядки
- Сергій Васильківський. Різдвяні святки на Полтавщині
- Богдан Кузів. Коляда іде
- Левко Микитич. Вертеп
- Юрій Пацан. Різдвяні свята
- Іван Кучмак. Водохреще
