Цьогорічний червень не поспішає радувати нас ані теплом, ані сонцем. Замість літніх прогулянок — парасолі, замість пікніків — погляд у вікно з думкою: «та скільки вже можна?». Переглядаючи прогнози, які все обіцяють тепло, а за вікном так само похмуро й дощить, ми в «Славутич-Інфо» згадали: та це ж уже було! І не раз.
Цьогорічний червень не поспішає радувати нас ані теплом, ані сонцем. Замість літніх прогулянок — парасолі, замість пікніків — погляд у вікно з думкою: «та скільки вже можна?». Переглядаючи прогнози, які все обіцяють тепло, а за вікном так само похмуро, ми в «Славутич-Інфо» згадали: та це ж уже було! І не раз.
Серед цього дощового літа ми натрапили в мережі на архівні фото стихій, що в різні роки накривали наше місто. І зрозуміли: червень у Славутичі рідко буває спокійним, зате саме на цих кадрах чітко видно нашу витривалість, кмітливість і незламний характер.
Легендарна злива 1999
10 червня 1999-го — дата, яку пам’ятають чимало славутичан. Вода затопила двори, підвали, дороги. Люди буквально «пливли» містом на авто й велосипедах; було страшнувато, але всі допомагали одне одному: витягали машини, перекривали прориви, підтримували сусідів. І все це (уявіть собі!) — без Telegram-каналів та будинкових Viber чатів!
Архівні фото з мережі, коли Славутич перетворився на Венецію:
[GALLERY-1446]
Автори фото: Віталій Медвідь, Діордієв Костянтин, Zinus-у, Sam-у
Шквальний вітер 2010
13 червня 2010-го негода прийшла разом із потужним вітром. Шквал повалив дерева, повибивав шибки, пошкодив лінії електропередач. Місто кілька днів оговтувалося. Знову гуртом: бензопили в руках, гарячий чай у термосах, фотосесії на повалених деревах та побутові «наради» просто у дворах, де замість інструкцій, усмішки та фрази на кшталт «ну хоч дах не знесло». Комунальники працювали майже безперервно, а цей день увійшов у хроніку як один із найбурхливіших.
[GALLERY-1447]
Автор фото: Євген Антонов
Червень 2025 — злива знову тут
Цьогоріч усе схоже: коротка, але сильна злива з градом пройшлася містом і околицями. Побило розсаду, затопило доріжки. Дачники вже звично викладали фото в місцеві групи. Але замість розпачу — гумор, взаємопідтримка і спокій. Таке вже було. Впораємось і цього разу.
Ці архівні світлини — не просто кадри з минулого. Вони нагадують: місто пережило чимало, та щоразу вистояло. Після дощу неодмінно з’являється сонце, а найгустіша темрява буває перед світанком. Сил бракує тільки доти, доки вони справді потрібні — і тоді вони знаходяться.
Так, йде війна, сирени тримають у напрузі, попереду ще багато випробувань. Але це не вперше, коли доводиться триматись. І ми тримаємось. Згадайте: скільки всього було, а місто залишалося живим і впертим.
«Дощ не може бути вічним» — ця фраза з культового фільму 90-х «Ворон» дивним чином пасує і до нашої погоди, і до часу, в якому ми живемо. Тож коли наступної зливи краплі забарабанять по підвіконню, увімкніть те старе кіно, налийте собі гарячого чаю, а якщо є можливість – задонатьте кілька гривень на ЗСУ. Розсаду відновимо, дерева виростуть, а Україна обов’язково переможе. Бережіть себе.