За вікном уже майже листопад. Повітря пахне вологою землею і холодом, у квартирах нарешті теплішають батареї, а ми знову згадуємо, як зовсім недавно ховалися від спеки під кронами дерев, як у місті дзвеніли велосипеди, як пахло кавою на площі. Літо, здавалося, тільки-но було, коротке, яскраве, майже невагоме. Як кажуть, літо це маленьке життя. Редакція Славутич.Інфо вирішила поглянути, яким було це життя для нашого міста. Але не лише у фотографіях чи спогадах, а в цифрах, у сухій, але чесній мові статистики.
Спершу здавалося, що цей матеріал буде світлим і теплим, як саме слово “літо”. Ми хотіли підрахувати, скільки пар одружилося, скільки дітей з’явилося на світ, скільки разів славутичани сказали «так» і «люблю». Та коли отримали дані зі Славутицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану, тон змінився. Бо цифри, як і життя, не завжди вміють усміхатися.
Народження і втрати
За літо у Славутичі народилося десятеро дітей. Усього десять нових маленьких мешканців, десять історій, які лише починаються. І хоч би як ми раділи кожному новонародженому, цієї радості, на жаль, замало, щоб переважити смуток інших цифр.
За той самий період у місті померло п’ятдесят три людини. Це у п’ять з гаком разів більше, ніж народжень. Іншими словами, на кожного, хто прийшов у цей світ, припадає п’ятеро, хто пішов із нього. І це не просто статистика, це обличчя, адреси, знайомі прізвища. Це сусіди, друзі, колеги, старші, яких ми проводжали з теплом і мовчанням.
Ми звикли вважати Славутич містом молодим. І він справді такий, енергійний, живий, відкритий до змін. Але навіть молодість не захищає від демографічних реалій війни. Люди їдуть, народжуваність падає, а смертність зростає. І за цими цифрами стоїть головне питання: чи вистачить нам любові й віри, щоб не дати місту старіти?
Літо любові: шлюби й розлучення
Проте життя це не лише втрати. Бо навіть у найважчі роки люди одружуються. І це, напевно, найбільш упертий доказ того, що ми живемо. За три літні місяці у Славутичі 37 пар сказали одне одному «так». Це понад третину всіх актових записів за сезон.
Та поруч із цим і 6 розлучень. Начебто небагато, але варто згадати, що ця цифра враховує лише ті випадки, які пройшли через місцевий відділ ДРАЦС. Ті, що оформлені через суд, у статистику не потрапили. І це означає, що реальна кількість розірвань може бути значно більшою.
Коли цифри говорять голосніше
Якщо скласти всі показники, отримаємо таку пропорцію:
- 10 народжень – 11% від загальної кількості актових записів;
- 37 шлюбів – 41%;
- 6 розлучень – 7%;
- 53 смерті – решта, понад 59% життєвих подій.
На кожних 100 померлих припадає лише 19 новонароджених. Ця цифра звучить сухо, але за нею головна демографічна правда Славутича. Наше місто скорочується. І все ж, попри втрати, воно живе. Живе тими, хто продовжує любити, хто народжує дітей, хто залишається. Адже статистика це не вирок, це дзеркало, у яке треба мати сміливість подивитися.
Єдине, чого не може забрати війна
Коли ми бралися за цей матеріал, хотілося зробити щось світле, розповісти, скільки весільних суконь пройшло через РАЦС, скільки немовлят заплакало вперше, скільки вікон засяяло новими сім’ями. Але життя розставило свої акценти. І це теж частина правди.
Єдине, чого у нас не може забрати війна, це бажання кохати і жити. Можна пошкодити дороги, зруйнувати енергосистему, змусити людей виїхати. Але не можна заборонити закохуватися. Не можна заборонити приходити у ДРАЦС і казати «Ми разом». Не можна заборонити мріяти про дитячу кімнату, навіть коли поруч лунають сирени.
Тож, дорогі славутичани, кохайтесь. Народжуйте славутичан. Одружуйтеся влітку, восени й узимку. Ми справді цього варті. І тоді, коли наступного року ми знову відкриємо статистику за літо, вона буде не лише про втрати, а й про приріст. Наші цифри збігатимуться з нашими відчуттями. Замість сумних чисел з’являться нові імена, замість тиші звучатиме дитячий сміх.
І нехай кожен новий день, не лише літо, а й осінь, і зима, і весна, буде ще одним доказом того, що життя у Славутичі триває. Що воно сильніше за втому, за страх і за будь-яку війну. І поки в цьому місті є любов, у ньому завжди буде майбутнє.
