В ніч з 6 на 7 липня відзначають давнє свято Івана Купала. За звичкою свято «Іван Купала» ми поєднуємо в одне два різних свята. Святом Іоанна Хрестителя, предтечі Христа, священники намагалися замінити традиційне слов’янське свято Купала – язичницького божества, що символізувало літнє сонце. Власне, з цього зрощення двох назв зрозуміло, що церковникам не дуже-то вдалося втілити свій задум. Язичницьке коріння проросло крізь товщу християнського ґрунту і розцвіло буйними квітами традицій та обрядів.
Деякі з них ми знаємо і навіть дотримуємося – напевно, кожен хоча б раз у житті стрибав через багаття або пускав віночок по воді. Але чи знаємо ми справжній зміст цих обрядів? І чи такими цнотливими, як зараз, були купальські святкування за прадавніх часів?
«Страна Совєтов» та купальські традиції
Сучасне свято Купала далеке від магічної обрядовості наших предків. Те, що ми спостерігаємо зараз, – просто театралізована реконструкція, зроблена згідно з етнографічними дослідженнями. Навіть дата, ніч з 6 на 7 липня, не є правильною, тому що коректно було б святкувати народження літнього сонця у день літнього сонцестояння наприкінці червня, як це роблять інші народи світу (наприклад, шведи, святкуючи Мідзоммар). Станом на початок XX століття український купальський обряд практично зник, але за радянських часів у рамках антирелігійної боротьби було впроваджено його інсценізацію. Ритуали втратили свій початковий сенс, усе спростили та звели до уніфікованого мистецького сценарію, але до нас усе ж дійшли головні дійства – плетення та пускання за водою вінків; хороводи навколо купальського дерева, стрибки через багаття, тощо.
Символізм вогню
Вогонь та вода з прадавніх часів у різних культурах світу були уособленнями жіночого і чоловічого начал, а ритуали на їхню честь виконувалися задля продовження роду та забезпечення міцного здоров’я і гарного врожаю. Купальське багаття, у якому має згоріти нечиста сила, розпалювали зазвичай на найвищому пагорбі, якнайближче до сонця. Кожен з присутніх на святкуванні повинен був принести щось, що можна використати для вогнища. Багаття розпалювала дівчина або молода жінка, бо наші предки наділяли полум’я запліднюючою силою.
Очищення вогнем – один із головних ритуалів купальських святкувань. Люди прогонили через вогонь домашню худобу, щоб уберегти від хвороб, палили у магічному полум’ї одяг хворих задля їхнього швидшого одужування, спалювали цілющі трави та окурювали себе димом. Молоді пари стрибали через багаття, таким чином «запечатуючи» свої стосунки: цей стрибок фактично означав створення пари на все життя. А жінки, які довго не могли завагітніти, стрибали крізь священний вогонь, сподіваючись на зцілення від безпліддя.
Магія купальської води
Ритуальні купання також були важливою частиною святкувань. Купальські воду та росу наділяли цілющими властивостями. Незаміжні дівчата плели вінки та пускали їх за водою, ворожачи на кохання, а потім роздягнені заходили у воду, щоб очиститись. За уявленнями наших предків, у цю ніч воді треба було приносити жертву. Тому ритуальне втоплення Івана та Марени – купальського дерева – стало символічною заміною людського жертвоприношення.
Купала, кохання та секс
Секс був невід’ємним аспектом купальських святкувань. Цієї ночі молоді можна було обрати партнера та усамітнитись з ним у лісі. На ранок після ночі кохання така пара вважалась подружжям. Власне, легенда про пошук квітки папороті в нічному лісі може бути не чим іншим, як красивим евфемізмом сексу, а оповідки про лісовиків і мавок, що чатують на шукачів, – «лякалками» для тих, хто міг би завадити любощам. У деяких регіонах практикували груповий секс цієї ночі. Вважалося, що на Купала у «гуртовому шлюбі» можна зачати здорове потомство. Ця традиція виявилась досить живучою: згадки про неї подекуди були до 20-х років ХХ століття.
