Неочевидний, здавалось би, причинно-наслідковий зв'язок. Та якщо заглибитись в історію – не лише в квітень 1986 року, коли вибухнув четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції, а й пізніше – коли десятки, ні сотні, тисяч людей кинулись долати наслідки...
Неочевидний, здавалось би, причинно-наслідковий зв'язок. Та якщо заглибитись в історію – не лише в квітень 1986 року, коли вибухнув четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції, а й пізніше – коли десятки, ні сотні, тисяч людей кинулись долати наслідки надзвичайної для всього світу катастрофи, то можна зауважити багато подій, які доленосно вплинули на подальший розвиток ситуації.
За офіційною статисткою, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС взяло участь більше 650 000 громадян Радянського Союзу, з яких більше половини – з тодішньої УРСР.
Саме завдяки самовідданій, мужній і часто смертельно небезпечній праці ліквідаторів найрізноманітніших спеціальностей, наслідки техногенної катастрофи звели до максимально можливого мінімуму. Звели не тільки тим, що розбирали уламки зруйнованого у результаті вибуху енергоблоку, засипали його піском і бетоном, дезактивували прилеглу територію, захоронювали особливо небезпечні радіоактивно забруднені об’єкти (серед таких був, наприклад, і «рудий» ліс) тощо, а й будували унікальну на той час споруду – саркофаг над четвертим енергоблоком. І саме 14 грудня 1986 року було офіційно повідомлено (в газеті «Правда»), що Держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд...
Тоді ж учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. Відтоді 14 грудня вони вважають своїм святом і давно називають його Днем ліквідатора. А 26 квітня залишилось в історії Днем Чорнобильської трагедії і Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.
А тепер уявімо собі, що люди не змогли, не захотіли, зрештою, не зуміли приборкати атомного монстра, який вирвався з-під контролю. Безсумнівно, постраждала б ще більша кількість людей, яка й так обчислювалась сотнями тисяч евакуйованих. Та непоправної шкоди було б завдано і природі. З тими наслідками катастрофи, що не можна було уникнути й подолати, представники місцевої флори й фауни справились «на відмінно». Як бачимо, природа в Заповіднику, який займає більшу частину зони відчуження, відроджується й розвивається. Проте чи не перетворився б навколишній світ на суцільний умовно «рудий ліс», якби не подвиг ліквідаторів?
