Віктора Одиницю, з його командою – колективом Славутицького соціально-психологічного центру, добре знають і поважають не тільки в Славутичі та Україні, а й за її межами.
Варто лише Віктору Васильовичу кинути клич про допомогу, і за короткий проміжок часу ця допомога надходить без перебільшення з усіх куточків світу.
Безумовно, така довіра вражає і викликає бажання доєднуватися до добрих справ, які роблять ці неймовірні люди.
І це не просто слова, а результат багаторічної кропіткої праці, уміння слухати і чути, допомагати вчасно і фахово.
Соціально-психологічний центр м.Славутича – центр волонтерської діяльності
Безумовно, працівники Славутицького СПЦ, як кажуть у народі, завжди були швидкими на допомогу. Але їхня діяльність особливо стала актуальною і набула великого коефіцієнту довіри саме під час повномасштабного вторгнення росіян в Україну.
В перший день, 24 лютого 2022 року, коли ще ніхто не розумів, що відбувається і як треба діяти, Віктор Одиниця зі своєю командою, уже надавав дієву допомогу військовим та тим, кому це було необхідно.
Йому лише варто було розмістити у соцмережах пост про допомогу з певним запитом, як за годину-дві питання було повністю закрите, а допомога надана в повній мірі.
Здебільшого ці запити стосувалися військовослужбовців. До Центру приходили не тільки дорослі, а діти. На потреби армії віддавали свої заощадження, ліки, допомагали всім, чим могли.
Віктору Одиниці та його колективу допомогали всі, адже довіряли. Так триває і зараз.
А кожний боєць, прибувши у відпустку у рідне місто, завжди заходить до СПЦ, щоб щиросердно подякувати за допомогу.
Не будь бюрократом – дій по справедливості!
У своїй роботі працівники СПЦ використовують дуже багато різних методів і прийомів, які сприяють адаптації та реінтеграції ветерана у цивільне життя, аби вона була як найм’якшою, як найефективнішою.
Також співпрацюють з бійцями, які приходять у відпустку чи перебувають на реабілітації.
Фахівці Центру весь час навчаються новим методам роботи з військовослужбовцями, адже знають, що після перемоги їхня допомога буде особливо потрібною.
«Сьогодні хлопці скаржаться, що в країні існує бюрократія, завдяки якій важко взяти певну довідку, відстоюючи черги. Здебільшого, спілкуючись з чиновниками, вони не відчувають розуміння, підтримки, щирості, справедливості, лише формальна розмова, байдужість. А на шляху до отримання якоїсь довідки їх просто «пускають по колу». І тоді захисники відчувають, що нікому вони не потрібні тут», - розповідає Віктор Одиниця.
У нього це викликає співпереживання і бажання допомогти захисникам у вирішенні таких, здавалось побутових питань. Але справа не тільки у формальному ставленні окремих чиновників до військовослужбовців.
«Є багато таких питань. Тому хлопці кажуть, що є зовнішній ворог, а є внутрішній. І коли вони повернуться з перемогою додому, то треба буде вирішувати ще й ці питання з внутрішнім ворогом», - акцентує він.
Дослухаючись до емоційних висловів і думок бійців, фахівець робить певні висновки і думає над тим, як допомогти хлопцям, яким чином можна уникнути конфліктних і провокативних ситуацій, як створити атмосферу взаємопорозуміння між цивільними і фронтовиками.
«Я це слухаю. І сам для себе прописую правила: Не будь бюрократом – дій по справедливості! Зрозуміло, що повинні бути слова вдячності хлопцям, але окрім цього ще треба додати людяності й щирості у спілкуванні з бійцями. Їм це дуже-дуже потрібно. І ми це маємо розуміти», - каже він.
Мрії вголос
Через війну сьогодні важко щось планувати на майбутнє. Кожен з нас мріє про одне й теж: перемогти кровожерливого російського ворога і повернутися до мирного життя, будуючи щасливе майбутнє у процвітаючій Україні, бо ми цього варті!
У Віктора є найжаданіше бажання на найближчий час – повернутися до роботи, працювати. Цього він прагне найбільше. Адже після хірургічного втручання уже півроку знаходиться на лікарняному.
І це викликає у нього хвилювання.
«Головне завдання сьогодні – допомогти, щоб наші хлопчики прийшли і відчули, що ми їх чекали, готові все для них зробити.
Хочу, щоб в усіх людей все було добре. Хочу, щоб закінчилась війна», - з тремтінням у голосі промовляє Віктор.
Він вдячний своїм однодумцям - колективу Соціально-психологічного центру за те, що поряд з ним завжди є надійні люди, які допоможуть, підтримають, не підведуть. І це дорого вартує.
«Я знаю, що психологи і соціальні працівники, коли отримують дзвінки о 2-3-4-й годині ночі від бійців з фронту, коли їм просто необхідно поговорити (бо це для них важливо!), сприймають це нормально, з повною відповідальністю, бажанням вислухати і допомогти. Можна отримати дзвінок серед ночі: Вікторе чи Тетяно, Олю чи Дашо, чи Наташо, мені чи нам треба допомогти - і всі колеги готові допомогти.
Напевно, соціальна сфера потребує від людини якихось особливих якостей, на відміну від інших сфер діяльності. Тут треба мати щось особливе, що десь знаходиться в серці, в душі, бути завжди готовим допомогти іншому, хто в біді чи потребує допомоги. Ось такий колектив у нас», - пишаючись своїми колегами, розповідає Віктор Васильович.
ПОВНА ВЕРСІЯ ІНТЕРВ’Ю З ВІКТОРОМ ОДИНИЦЕЮ У 4-х ЧАСТИНАХ:
«Дякую долі за те, що вона привела мене до Славутича», - Віктор Одиниця (І частина)
З0 років натхненної результативної праці: чим сьогодні живе Славутицький соціально-психологічний центр (ІІ частина)
Головне завдання сьогодні – допомогти, щоб наші хлопчики прийшли і відчули, що ми їх чекали, готові все для них зробити (ІІІ частина)
Терапія творчістю. Як завдяки своїм талантам допомагати Захисникам (ІV частина)
Олександра ЛАТИШЕВА
Фото з архіву Віктора ОДИНИЦІ, Юрія АКИМЕНКА, Вадима ІВКІНА, Соціально-психологічного центру м.Славутич
